Читати книгу - "Сила тяжіння, Калашнікова Лідія"

-Ви вийдете заміж за Рональда Бартона якщо не зараз, то за рік - батько вже ледве стримувася, щоб не перейти на крик - Ви зробите це тоді, коли я скажу, інакше я вижену вас за двері й не дам жодного пенні.

Панночка, гроза всіх слуг і предмет Гарріної ненависті, стояла мовчки. Всередині неї здіймався ураган, проте випускати його назовні не було жодного сенсу.

Цей день був препоганим. Лінда Райт, молодша донька баронета, завжди бажала для себе іншої долі, ніж стати дружиною не надто розумного, проте зарозумілого й самозакоханого хлопа. Саме таким був Рональд Бартон, який відразу після знайомства обслинив її руку і вже за хвилину дивився на неї, як на свою власність.

Лінда швидше би вийшла заміж за жебрака, який би зустрівся їй на дорозі. Вона взагалі не мала бажання ставати чиєюсь дружиною, брати чуже прізвище, переїздити до іншого дому й ділити ліжко з якимсь чоловіком.

Але дівчина з вищого світу не мала іншого вибору, особливо якщо її репутація зазнала такого нищівного краху

Лінда завжди знала, що той, кого вона називає батьком, насправді ним не є. Гордон Райт ніколи не любив її так, як Кетрін, свою старшу, рідну доньку. Втім, якби не сестра, після смерті матері Лінда лишилася б абсолютно самотньою, якщо не рахувати служниць, що завжди ходили за нею слідом, наче тіні.

Кет завжди підтримувала молодшу сестру та займала її бік, коли батько сварив - наприклад, за прогуляні уроки з благородної поведінки, розпущене волосся, невипрасувану сукню, не рівну спину. Проте зараз старша донька баронета була дружиною віконта Пікфорда, матір’ю малого Генрі, жила окремо й рідко навідувала батька.

Титул баронета мав дістатися чоловікові Лінди. Батько постійно наголошував, що це надзвичайний привілей, і вона знала - це дійсно так, бо байстрюки не мають права на титули. Старим прислужникам у будинку було відомо про її походження, тому Лінда з раннього дитинства відточила в собі вміння ставитись до них зухвало та безжально.

Нехай не думають, ніби вона може бути їм рівнею тільки тому, що її мати з кимось загуляла. Дівчина не пам’ятала матері, бо та померла рано, й не знала нічого про свого справжнього батька. Лише раз вона запитала про це в Гордона, й той, палаючи люттю, відповів, що ніякого коханця ніколи не було, і їй не варто забивати собі голову дурницями.

Останнім часом справи батька йшли не дуже, він отримував мало прибутку, тому розраховував видати Лінду заміж за багатія з хорошими статками. Рональд Бартон, схоже, націлився не тільки на титул баронета - дівчина відчувала, що подобається йому, але від того не робилося приємно. Навпаки, її починало нудити від самої думки про те, що вона може прожити із ним усе життя під одним дахом.

-То виженіть мене зараз, батьку - тихо сказала дівчина.

Вона не уявляла, що робитиме тоді й куди піде. Життя за межами замку видавалося їй жахливим і небезпечним, проте в книгах його малювали іншим. Раніше їй казали, ніби всі бідняки - невігласи й не вміють поводитись із людьми, проте цей Гаррі Хендерсон доводив зворотнє…

-І підтвердити ці огидні чутки? - Гордон знову скипів - Ні за що. Я не заплямую репутацію родини тільки через те, що ви не хочете виконувати своє призначення.

-Я не впевнена, що моє призначення - саме в цьому.

Лінда сказала це, швидко розвернулась і пішла, не зважаючи на те, що батько кликав її та наказував повернутися.

Навіть у своїй кімнаті вона не могла бути на самоті, бо Гордон мав право входити туди тоді, коли хотів. А якщо дасть згоду на шлюб із Рональдом Бартоном, то життя остаточно стане кошмаром.

Дівчина не сказала остаточного «так». Вона б воліла крикнути «ні» прямо в обличчя як Рональду Бартону, так і його зарозумілим батькам. Проте Гордон, розтікаючись перед ними, заявив, що відповідь буде дуже скоро й обов’язково позитивна, просто їй, як і кожній дівчині, «потрібен час, щоб попрощатися з дитинством».

Яка нісенітниця!

Лінді здавалося, що стіни дому, в якому вона народилась і виросла, зробились ворожими. Вони ніби виштовхували її, гнали геть, може, тому, що теж дізнались остаточну правду про її походження.

Дівчина розкрила книгу, проте так і не змогла прочитати жодної сторінки.

Садівник-візник…Такий високий хлопець із широченними плечима, з такими глибокими, великими зеленими очима та неслухняним волоссям…Він її не боявся, він сміливо дивився їй в очі й говорив, наче вони були рівними. Їй дуже хотілося, щоб так і було, бо з таким джентльменом вона неодмінно поговорила би. І точно провела б дуже цікавий вечір.

Думки дівчини перервав батьків голос із коридору. Він говорив голосно, навмисне, аби донька почула.

-Відправте листа містеру й місіс Бартон. Я написав, що моя донька мусить подумати й не готова виходити заміж прямо зараз, але неодмінно зробить це за кілька місяців. Деталі ми оговоримо пізніше.

Отже, порятунку немає.

Як позбутися осоружного, нав’язуваного шлюбу? Три роки тому Кет, старша сестра, яку батько завжди обожнював, не змогла цього зробити й стала дружиною віконта, який годився їй у дідусі. Вона страждала мовчки й не просила батька скасувати весілля - просто прийняла свою долю.

Проте Лінда не готова зробити те саме. Її вчили, що треба підкорятись чоловікові, бути для нього слухняною дружиною та відданою матір’ю для своїх дітей. Але вона хотіла іще чогось.

Можливо, вільно розмовляти з садівниками чи візниками, й знати, що за це ніхто не покарає? Чи ходити куди завгодно й бути хазяйкою самій собі? Та чи зможе вона впоратись із цим?

Стіни кімнати продовжували тиснути, й Лінда не могла дихати. Вищий світ такий обмежений у своїй правильності, він накладає на неї кайдани, змушує робити тільки так, як заведено, а не діяти за бажанням серця. Там, за брамою батькового замку - все інакше, там живе Гаррі Хендерсон, і, мабуть добре, коли може працювати та вчитися…

Лінда точно не знала, чому зробила це, й не могла пояснити потім. Проте вона дочекалась години, коли в замку все стихло, вдягнулась і вийшла з кімнати.