Читати книгу - "Одне Різдво на двох , Лада Короп"

    Виходжу з душу дуже зла. Бо Девід знову не витер за собою підлогу. А сьогодні ж Різдво. І я маю мати хороший настрій. Заходжу до кімнати й бачу що на ліжку вмостився мій сусід. В одній руці він тримає пульт, а іншою жує попкорн. 

— Ти, що тут забув, друже? — цікавлюся сердито. — Кіно дивлюся. Тобі шкода чи що? — запитує. 

— Ні, але може я теж хочу щось дивитися. Ти не подумав про це? 

— Сідай. Тобто лягай. Подивимося разом, — пропонує. От безсовісний. 

— Знаєш я краще піду погуляю. Займуся чимось більш корисним. 

— Не вийде. Вночі була сильна хуртовина й цим самим нас відрізало від цивілізації. Ми тут надовго крихітко. Тому сідай і дивися телевізор. Девід плескає рукою по ліжку. 

— Цього не може бути. Як так? Ми застрягли? — лякаюся. 

— Це ж гори. Ти знала куди йшла. 

— Так, але не думала, що все настільки серйозно. — Шеррі, заспокойся. Зараз я приготую невелику святкову вечерю. Ми сядемо, поїмо та потеревенимо, як давні знайомі. Без оцих формальностей. 

— Навіть не уявляю як витримати ці декілька днів. Як мінімум. 

— Свята минуть й ми звідси виберемось. 

— Ти думаєш?

— Ну так. Врешті це не єдиний будинок у цій місцевості. Є ще декілька. Але вони розташовані трохи ближче до курорту. 

— Отож-бо. Нам гаплик. 

— Послухай, паніка теж не варіант. Треба заспокоїтись. Тому для такого випадку я завжди беру з собою пляшечку віскі. Девід встає з ліжка і виходить з кімнати. Повертається через кілька хвилин. У нього у руках таця з двома склянками темно — коричневої рідини. Беру одну з них й нюхаю. Міцне. Зараза. 

— Вип'ємо за знайомство? Чи маєш інший тост? — питаю. 

— Ні. За знайомство. Незвичне, але цікаве, — Девід підіймає склянку. Ми п'ємо на брудершафт. До дна. 

  Рідина обпікає горло, але одразу ж знімає напругу. Мені дійсно стає легше. Годину потому ми сидимо на ліжку разом з Девідом й ділимося історіями з життя. Наче дійсно давні знайомі. 

— Знаєш це дуже боляче коли тебе кидає хлопець. Щоб поїхати за кордон на стажування. Ніби тебе проміняли на щось краще, — кажу відверто. Мій колишній й справді розстався зі мною через роботу. Я з певних обставин не змогла поїхати з ним, а він й не особливо наполягав. 

— Ніколи так про себе не думай. Значить ти дійсно була для нього менш важливою. Та це його вибір. Ти тут ні до чого. 

— Не знаю. Можливо йому чогось не вистачало у стосунках? Таке буває. 

— Тобі дотепер болить? Чи не так? 

— Іноді. Просто кепсько коли тебе кидають, — кривлюся. 

— Так. Повна дупа. Я тебе розумію, — каже Девід. 

— Навряд. 

— Агов. Перед тобою сидить чоловік, якого покинула наречена перед вівтарем. 

— Що? Ти серйозно? Але чому? 

— Втекла зі своїм найкращим другом. Який виявився не тільки другом. Ну ти розумієш... Обличчя Девіда вмить стало сумним. Схоже він дійсно казав правду. 

— Мені шкода, — шепочу. 

— Забудь. Це було давно, — відмахнувся Девід. 

— В мене ще веселіше. Недавно я влаштовувала гендер — паті для того самого колишнього і його вагітної дружини. Уявляєш? 

Не знаю чому та починаю сміятися. Девід дивиться на мене й ми сміємося вже разом. Але раптом за вікном чується грім. Та шум вітру. Я підскакую й кидаюся в обійми Девіду. Й міцно притискаюся до нього.