Читати книгу - "Племінниця графа Бейлі , Маїра Цибуліна"

Йшла весна. Тала вода струмочками спускалася вниз долин. Дороги жахливо розмилися. Колеса в’язнули весь час в болоті. Дув сильний, але теплий вітер. У повітрі витало щось радісне і незвичайне. Кучер підганяв коней. Було видно, що коні віддавали всі сили, але карета все одно йшла повільно. Природа була сильніше їх. В таку негоду треба було сидіти вдома.

Сонце було вже високо і світило яскраво. Його промені проникали крізь скло і, дівчина, що сиділа в кареті, з трудом могла дивитися прямо в небо. У неї навіть з'явилися сльози, котрі повільно текли вниз по її обличчю. Однак якщо глибоко зазирнути в її думки, то стане зрозуміло, від чого у неї були сльози на щоках. І сонце тут взагалі було ні до чого.

Юна міс, проїхавши кілька днів поспіль в кареті, вибилася зовсім із сил і ледве тримала очі відкритими. Ноги її затекли, спина нестерпно боліла і по всьому тілу вона відчувала втому. Нарешті вона заснула. Їй приснилася її матінка, яку вона ніколи бачила. Її мати померла при пологах. Приблизно з п'яти років її мама стала їй снитися майже щоночі. Вона завжди їй посміхалася і міцно-міцно притискала до своїх грудей, коли їй було дуже погано. Дівчині навіть здавалося, що її мати зовсім не померла. Вона завжди відчувала, що вона поруч. І навіть подумки вона з нею розмовляла і розповідала про свої проблеми і пригоди, якщо такі мали місце в її нудному та одноманітному житті.

Вона прокинулася від поштовху, такого сильного, що впала з сидіння вниз. Карета відразу зупинилася і начебто накренилася в сторону. Кучер став лаятися і тут же дверцята карети відкрилися.

- Приїхали, міс Вотерс! - вимовив з досадою в голосі кучер. - Боюся, вам доведеться вийти. Вибачте, що так сталося. Але колесо зламалося і його вже не полагодити.

- Нічого страшного Седрік, - відповіла ввічливо юна леді, піднімаючись з колін. - Головне, що ми не постраждали. А я думаю, що в цьому є ваша заслуга. Ви відмінний кучер і вмієте поводитися з кіньми.

- Дякую вам, міс, за такі добрі слова. Але боюся, я їх не заслуговую. Мені треба було обережніше їхати, не гнати так коней, не поспішати.

- Седрік, ви і так їхали аж надто повільно. В цьому немає вашої провини. Це все дороги. І прошу, не треба наговорювати більше на себе. Добре, Седріку?

- Добре, міс Вотерс. Я для вас зроблю все, що ви побажаєте.

- Тоді припиніть себе звинувачувати в усьому. У тому, що трапилося немає вашої провини.

- На жаль, міс Вотерс, нам доведеться далі покинути карету. Я вас проведу до маєтку Бейлі, а потім повернуся назад лагодити колесо. – Чоловік зняв пом'ятий капелюх, покрутив його в руках і надів назад на голову. - Мені не хочеться вас засмучувати, але їхати доведеться без сідла. Адже ви розумієте, що я його не прихопив з собою. Я не думав, що воно може знадобитися.

- Не хочу також вас засмучувати, Седріку, але я страшенно боюся коней, - повідомила дівчина, спускаючись на землю за допомогою кучера, який їй подав руку. - І я ні в якому разі не сяду ні на одну з них, навіть саму смирну і стару.

- Що ж тоді робити? - задумався старик.

- Тут нема чого думати. Я піду до маєтку пішки, - рішуче заявила вона, міцніше зав'язавши стрічки на капелюшку.

- Але міс Вотерс, як же ви в своїх черевичках, та й по такому болоту?!

- Не хвилюйтеся, Седріку, за мої черевички. Вони зовсім не нові і навіть аж надто старі. Їх давно пора викинути, але у мене просто немає іншої пари. - Юна особа закусила губу, зрозумівши, що бовкнула зайве. - Тому я ходжу в таких старих черевиках. Але прошу про це нікому не говорити, тим більше моєму дядечку.

- Не хвилюйтеся, міс. Я вмію зберігати чужі секрети.

Кучер розпріг коней і відпустив їх до маєтку.

- Вони знають дорогу не гірше за мене, - сказав він, вдаривши легенько долонею тварин по їх крупу. І ті повільно побрели додому, залишивши своїх хазяїв одних.

- Седріку, що ви наробили? - злякано запитала дівчина. - А як же ви доберетеся без коней?

- Так само, як і ви, міс, пішки.

- Але я зовсім не хотіла, щоб ви через мене йшли теж пішки.

- Яка ви мила леді! Про мене ще ніхто так не хвилювався, як ви, міс. Але не треба про мене хвилюватися. Я не такий старий, як виглядаю. І зможу і не таку відстань пройти на своїх двох.

- Ви зовсім не старий, Седріку. Я просто не хочу вас занадто обтяжувати.

- Міс Вотерс, я просто не можу інакше. Ви ж не знаєте дороги. І це небезпечно для такої красуні, як ви, блудити по цих полях однією. Я б собі не простив ніколи, якби з вами щось сталося.

- Седріку, що зі мною може трапитися? - посміхнулася юна леді такою чарівною і наївною посмішкою, що кучер задивився на неї.

- Міс Вотерс, ви сама досконалість! Просто ангел!

Красуня почервоніла від таких слів. Їй ще не доводилося чути такий комплімент на її адресу.

- Боюся, що ваша посмішка зачарує усіх чоловіків без винятку. Ось тому вам не можна бродити по цим місцевостям однієї без супроводу.

- Седріку, ви мене заставляєте червоніти, - нарешті бідолаха знайшла, що сказати.

- Вибачте мене, міс. Але це правда. Ось побачите! Коли ви дійдете до маєтку Бейлі, то всі чоловіки загублять свої голови від вашої краси і доброти. Всі джентльмени будуть стояти в черзі, щоб тільки обмовитися бодай одним словом з вами. Вони будуть готові на все, щоб ви подарували їм, бодай, одну свою посмішку. Ну, а той єдиний джентльмен, який стане вашим чоловіком, буде найщасливішим чоловіком у світі!