Читати книгу - "Один тиждень і назавжди, Alina Pero"

Кав’ярня, яку вибрала Марта, була маленькою і затишною – дерев’яні столики, тепле світло ламп, аромат кави з нотками кориці. Тут завжди було тихо, і саме це їй подобалося найбільше.
Олексій оглянув інтер’єр, кивнув.
— Непоганий вибір.
— Радію, що відповідає твоїм високим стандартам, — Марта сіла за столик біля вікна.
— О, я дуже вибагливий, — спокійно відповів він, займаючи місце навпроти.
— Не сумніваюся, — вона закотила очі й зробила ковток капучино.
Олексій усміхнувся, трохи нахилившись до неї.
— Тепер скажи чесно: що змусило тебе вибігти на дорогу?
Марта напружилася. Вона знала, що це питання рано чи пізно прозвучить.
— А тобі яка різниця?
— Просто цікаво.
Вона крутила чашку в руках, дивлячись на візерунки піни.
— Я застала свого хлопця з моєю найкращою подругою, — тихо сказала вона.
Олексій не відреагував ані подивом, ані співчуттям. Просто кивнув.
— І що вони тобі сказали?
Марта скептично посміхнулася.
— О, стандартний набір: “Це нічого не значило”, “Я не хотів тебе образити”, “Ти все не так зрозуміла”.
— Класика.
— Ага. Особливо сподобалося від подруги – вона навіть не змогла придумати виправдання.
Олексій узяв чашку, спокійно зробив ковток.
— І що ти зробила?
Марта знизала плечима.
— Вийшла з квартири, почала бігти. Хотіла просто… втекти від усього.
Він уважно подивився на неї.
— Не найкращий метод, але доволі поширений.
Вона підняла брови.
— Це ти зараз натякаєш, що я веду себе, як усі?
— Ні. Я натякаю, що ти сильніша, ніж думаєш.
Марта закотила очі.
— Ой, тільки не це. Без твоїх мотиваційних промов, будь ласка.
Олексій усміхнувся.
— Ну добре, тоді інше питання: що далі?
— В якому сенсі?
— Які у тебе плани?
Марта глибоко вдихнула.
— Жити далі, напевно.
— Непоганий початок. Але чого ти хочеш насправді?
Вона насупилася.
— Я не знаю.
Олексій нахилив голову.
— Насправді знаєш. Просто боїшся це визнати.
Марта подивилася на нього.
— Ти завжди так – лізеш людям у голову?
— Тільки коли вони мені цікаві.
Вона зробила ковток кави, намагаючись ігнорувати дивний жар, що пробіг по її шкірі від цих слів.
— І що, ти вирішив мене “врятувати”?
Олексій похитав головою.
— Ні. Я не рятівник. Але якщо тобі потрібен поштовх – можу допомогти.
Марта примружилася.
— І як же ти допоможеш?
Він відставив чашку і спокійно відповів:
— Дай мені тиждень.
— На що?
— На те, щоб довести тобі, що життя після зради може бути цікавішим, ніж до.
Марта здивовано кліпнула.
— Це що, якийсь виклик?
Олексій ледь помітно всміхнувся.
— Саме так.
Вона задумалася.
Це було безглуздо. Абсурдно.
Але вона не могла заперечити – її це зачепило.
— Гаразд, — сказала вона нарешті. — Тиждень.
Олексій кивнув.
— Домовились.
Марта допила каву, не зводячи з нього погляду.
Їй варто було сказати “ні”.
Але чомусь вона цього не зробила.