Читати книгу - "Очі Лісу, Денис Ряполов"

По склу повільно зміїлися струмочки води, наче дощ намагався змити з вікон стару пилюку та бруд. Катя сіла за стіл та дивилася у вікно, за яким ледь було видно силуети дерев. Мілана приготовила чай та розставила чашки.

— Так завжди фільми жаху починаються, — сказала вона. — Дві дівчини, ліс, покинута хата…

— Ще й гроза, — додала Катя.

— Точно…

— Ми не перевірили другу кімнату, ходімо поки чай заварюється.

— Ось саме такі фрази у фільмах жахів і кажуть, — Мілана засміялася.

Дівчата взяли по ліхтарику та вийшли в крихітний коридор. На стінах у потемнілих від часу та вологи рамках висіли старі фото. Подружжя, жінка сама на фото, жінка із вівчаркою, чоловік в майці рубає дрова.

— Вони такі щасливі, — сказала Катя, роздивляючись фотографії.

— Можемо потім в селі розпитати, хто тут жив і що з ними сталося, — Мілана провела пальцями по фото жінки та вівчарки поряд із нею.

— Класна ідея, — погодилася Катя.

Двері, що вели в кімнату, були пофарбовані у блакитний колір, на рівні очей — віконце з білою тюлю з склом. В кутах темне павутиння ледь колихалося від протягу.

Мілана штовхнула двері, і ті, шкрябаючи підлогу, відкрилися. Звичайна кімната з великим ліжком між вікнами. На стінах полички з книгами, справа від ліжка стіл та стілець, поряд висока шафа.

Катя вела ліхтарик вправо і здригнулася, коли побачила у дзеркалі себе.

— Ти чого? — запитала Мілана.

— Дзеркало, якось несподівано.

— А де ж йому ще бути? — Мілана підійшла до дзеркала і зняла з нього в’язану хустку, яку дивом не поїла моль. — Ти ж бачила жінку на фото, а там де живуть жінки, — Мілана подивилася в дзеркало та поправила зачіску, — там обов’язково буде дзеркало.

Вона поклала хустку на ліжко і задумалася.

— Я не хочу тут спати, — сказала Катя. — Краще вже якось розміститися на ніч на кухні.

— Згодна, якось це дивно.

Мілана посвітила на стіни, колись гарні та веселі малюнки шпалер вицвіли та покрилися темними плямами.

— Ходімо на кухню, мабуть чай вже готовий, — Катя вийшла в коридор.

— Моторошно тут, наче у склепі, — сказала Мілана та рушила за подругою.

Під ногами скрипіли старі половиці, Катя застигла в дверях кухні та посміхаючись дивилася на стіл.

Мілана підійшла до неї і запитала:

— Що з тобою?

— Дивись, — Катя вказала на пакет із печивом.

Мілана придивилася до пакету, але нічого не побачила.

— Що там?

— Та просто дивись, — повторила Катя.

Пакет заворушився, спочатку показалися два вушка, потім чорні очі-бусинки. Мишеня тримало в передніх лапках шматок шоколадного печива та акуратно гризло його. Воно дивилося прямісінько на дівчат.

— Нормально? — Мілана хотіла рушити до стола. — Це наше печиво.

— Хай поїсть спокійно, добре? — Катя посміхнулася.

Мілана кивнула і звернулася до мишеняти:

— Пухнаста морда, з тебе двадцять гривень.

Мишеня повело носиком в сторону вікна, потім пискнуло, заскочило на підвіконня і пролізло крізь дірку на вулицю.

— Дивно, — сказала Катя. — Чого він під дощ вибіг?

— А я рада, що він звалив, нам більше печива залишиться.

— Потім підвісимо пакет із їжею на стіну, щоб він його не дістав, — Катя сіла за стіл.

Мілана дістала вологі серветки й знову витерла стіл. Вона прибрала крихти, що залишилися після вечері мишеняти, та взяла чашки з чаєм з печі.

— Я думаю, він відчув тепло, ось і прийшов подивитися, хто тут, — Катя додала ложку цукру в чашку.

— І я тепер через нього не буду спати.

— Це всього на одну ніч, — Катя посвітила ліхтариком на вулицю.

З темряви наче метеори виринали величезні краплі дощу, дерева гойдалися в різні сторони. Катя відкрила кватирку і запустила в кімнату шум та запахи лісу й дощу.

Мілана дістала із свого рюкзака таблетки із замінником цукру та кинула дві в свою чашку.

— Ти це серйозно? — здивувалася Катя.

Мілана знизила плечима:

— Цукор шкодить шкірі.

— І після цього саме ти мене вважаєш занудою?

— Тільки коли ти справді нудна, мала, — Мілана посміхнулася. Вона розмішала чай, зробила ковток і скривилася. — Жах, якби ж не вечір, то випила б каву, але я її перед сном не п’ю.

За вікном гриміло і бахкало, ліс спалахував та знову зникав в темряві.

— Якось швидко темнішає, хоча в лісі завжди темно та моторошно, — Катя взяла в руки чашку. Вона гріла долоні та дивилася у вікно.