Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Аурелія Ерабет Альтаур

Я приготувала їжу, наїлася, і настрій хоч трохи, але покращився. Я досі не знала, ні як вибратись звідси, ні як зв'язатися з Мел, але оптимізму не втрачала, що-небудь придумаю. Зрештою, я сама відповідаю за своє життя, а значить і рішення для своїх проблем обов'язково знайду. Якщо не відразу, то з часом.

А щодо аномальних зон я колись читала в одному гримуарі, що це такі пастки, які стародавні маги робили один на одного, щоб виграти в боях. І щоб вибратися, потрібно знайти дезактивуючий механізм. Але що це може бути, не знає ніхто з нині живих.

Цікаве завдання - знайти те, про що навіть не здогадуєшся. А з урахуванням того, що не можна скористатися магією, то завдання стає практично нездійсненним. І як тоді діяти?

Для початку потрібно скласти план. Отже, перше - дослідити, чи водиться тут хтось із тварин. Друге - оглянути все навколо на предмет рослин. Можливо, тут росте щось їстівне, наприклад, гриби або ягоди. І нарешті дізнатися, чи протікає тут якийсь струмок або річка, щоб можна було набрати води. Мабуть, останнє - найважливіше, бо без води я довго не проживу.

Це те, без чого не обійтися. Все інше може й почекати.

Звичайно, я переживала за життя подруги. Але що я могла зробити звідси? От якби я змогла вибратися з цього місця, тоді звісно б прийшла їй на допомогу. Це якщо вона ще жива.

А якщо ні? Якщо ті дроу, що пішли за нею в портал, вбили її, або серйозно поранили? При цій думці я мало не заревіла. Єдина подруга, і та через мене зараз перебуває у смертельній небезпеці. Я всім, з ким спілкуюся, приношу одні біди. Якби могла, давно б пішла у відлюдники, щоб нікого не наражати на небезпеку. Але це не вихід, мене все одно рано чи пізно знайдуть. І тоді доля моя незавидна.

Так, не час розкисати, перервала я себе на стадії самобичування і жалості до себе та інших. Потрібно якось вижити, а для цього я діятиму за планом. Що ж щодо Мел, поки я не виберуся звідси, їй доведеться самій справлятися з проблемами. І я дуже сподіваюся, що в неї все вийде.

А тепер за справу. І я пішла обстежувати навколишню дійсність на предмет води і хоч чогось їстівного.

Не знаю, скільки минуло часу, півгодини, година, чи більше, але я все ж знайшла якийсь струмок. Спустившись до води, я набрала її в руки і відпила. Я хотіла визначити, наскільки її взагалі можна вживати. Вода цілком могла виявитися жахливою на смак, але на диво вона була пристойної якості. Тоді я витягла свою фляжку для води, і наповнила її до країв.

Піднявшись, я пішла далі досліджувати місцевість. Я пройшла, напевно, хвилин п'ять від струмка, коли мені трапилася галявина з грибами. Я нахилилася, щоб зірвати один із грибів, що росли тут, коли почула голос:

- На твоєму місці я б не робила цього.

Я від несподіванки аж підскочила. Тут є живі істоти? Хтось же вимовив попередження. І як я не помітила володаря голосу? До речі, голос був жіночий. Озирнувшись, я помітила дівчину, яка сиділа на гілці одного з дерев, що ростуть поблизу. Вона була приблизно одного зі мною віку, принаймні на вигляд. Скільки їй років насправді, я не уявляла.

Залежно від раси вона могла бути молодим дівчиськом або навченою життям жінкою, яка прожила не одну сотню років і просто мала молодий вигляд. Цікаво, хто вона, і як сюди потрапила? Те, що вона не дух лісу, і не німфа якась там, а також не належить до дріад, мені було зрозуміло. Навряд чи б така істота потрапила в цю пастку.

Подивившись на дівчину з прискіпливістю, я запитала:

- Чому? Вони отруйні?

Незнайомка відповіла просто:

- Ні. Але можуть викликати галюцинації.

- Зрозуміло, - сказала я, трохи здивована, і подякувала дівчині: - Дякую.

Вона відповіла досить прямо:

- Нема за що. Все одно ти єдина, хто за стільки часу з'явилася тут. І втрачати компанію якось не хочеться. Іноді потрібно з кимось спілкуватися, а говорити з самою собою - якось не дуже. Так недалеко й до психічного розладу.

- Ну спасибі, що так високо оцінила мою компанію, - з іронією промовила я.

- Будь ласка, - не залишилася в боргу дівчина.

Я вирішила не створювати конфлікт там, де він зовсім не потрібен, і запитала, переходячи до теми, яка мене цікавила:

- Ти знаєш, як звідси вибратись?

- Хотілося б, але ні, - із зітханням відповіла дівчина.

Гаразд, значить, потрібно хоча б налагодити взаємини:

- Зрозуміло. Ну, якщо ми обидві тут застрягли, то давай знайомитися. Мене звати Ерабет, можна просто Бет.

- Мене можеш звати Ембер, це скорочено від Емберлін, - представилася дівчина.

- Як ти сюди потрапила? І як давно? - запитала я. Мені було цікаво, одна я така, що примудрилася опинитися в аномальній зоні через збиття налаштувань порталу, чи сюди можна потрапити якось по-іншому.

- Портал збився, - коротко відповіла Ембер.

Зрозуміло, не хоче ділитися своєю історією з першою зустрічною. У принципі, я її розумію. Я б теж не стала їй одразу ж розповідати свою історію. Хіба що якісь корисні факти. І то, тільки переконавшись, що вона мені не ворог.