Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Лео
Я намагався якомога менше перетинатися з Аріель, аби не спровокувати в собі ще більше люті. Чорт забирай, злість жила в мені, не даючи ні дихнути спокійно, ні зосередитись на чомусь іншому. До того ж дядько не давав мені ані найменшого шансу розслабитися. Його дратували і походження Аріель, і всі проблеми, пов’язані з її матір’ю. Але мені було байдуже.

Останній місяць я займався тим, що намагався покрити весь їхній борг, але насправді все виявилося складніше, ніж я уявляв. Мені довелося переконувати раду директорів, що я не гірший, ніж Джеймс, і заслуговую на повну довіру, щоб вони погодилися на мої умови. Принаймні в цьому питанні дядько не заперечував скласти свої повноваження, і це вже був маленький успіх.

Якщо бути відвертим, я ніколи не планував одружуватись настільки рано. Взагалі сам факт «належати» комусь мене не приваблював. Але коли я побачив Аріель у весільній сукні — хай навіть із таким поглядом, що випромінював одну лише ненависть, — це було дивовижно. Вона схудла, і це було помітно — особливо якщо порівнювати її із часом, коли я бачив її востаннє так близько. Однак усе одно від неї неможливо було відірвати очей. Вона справді виглядала, як істинний Янгол, навіть під вагою тих обставин, які ми обоє самі створили.

І я ненавидів себе за те, що досі не міг зупинитися, коли впадав у цей вир злості й бажання володіти нею. Але що більше я стикався з її поглядом, тим сильніше відчував, що ніяк не зможу відпустити її.

Якого дідька вона довіряла тому покидьку Девіду, а не мені? Цей виродок і її недалека матір заслуговували окремого казана у пеклі. Єдине добре, що вони зробили, — це дали мені можливість тримати Аріель поруч із собою.

Протягом усієї церемонії вона була, мов налякана пташка: опущені плечі, вимучена усмішка… Звісно, я розумів, що не отримаю від неї образу щасливої нареченої, але її хворобливий вигляд… це вбивало мене зсередини. Тонкі зап’ястки, втрачена вага, тіні під очима — все це ніби кричало про її відчай.

Я хотів торкатись її, знову відчувати на собі солодкий аромат карамелі, але не міг. Арі, напевно, й не дозволила б цього. А кожен її колючий погляд змушував мене тримати дистанцію та відповідати їй тією ж холодністю.

Коли реєстратор оголосила, що я можу поцілувати свою дружину, я не втримався. Аріель і без того вже ненавиділа мене, тож я нічого не втрачав. Чорт, усі мої сили та витримка знадобилися, щоб відірватися від її губ. Тремтіння в її тілі зупинило мене в останній момент.

Тепер, коли ми під’їхали до нашого будинку, я знову бачу, як вона ледь помітно здригається. В її очах читається страх. Вона уявляє мене справжнім чудовиськом, якщо сама думка залишитись зі мною один на один настільки лякала її.

— Ти ж не збираєшся ночувати на вулиці? — запитав я, відчиняючи двері нашого спільного тепер дому.

Арі мовчки кинула на мене злісний погляд і, не промовивши ні слова, пройшла повз, рішуче увійшовши всередину. Така реакція мене навіть у певному сенсі влаштовувала: краще вже її відкрита злість, аніж крижаний страх, що стояв між нами раніше.

Я зафіксував на ній погляд, дивлячись, як вона проходить коридором. Її плечі були напружені, а хода — швидка, ніби вона хотіла якомога швидше сховатися від мене та всього, що я уособлюю. А я стояв, досі тримаючи дверну ручку, і заплющив очі на мить, дозволяючи собі відчути болючий укол розпачу.

Злість із її боку принаймні означала, що вона й досі бореться. І поки вона гнівається, я маю шанс достукатися до неї… Хоча й не був певен, чи це взагалі можливо тепер, коли між нами пролягла прірва з обману, маніпуляцій і страху.

— Наша спальня на другому поверсі, — повідомив я спокійним, але безапеляційним тоном.

— Серйозно? У цьому величезному будинку ти навіть не залишив мені окремої кімнати? — Арі зупинилася, різко повернувшись до мене з обуренням, написаним на обличчі.

— Ти можеш обрати будь-яку з кімнат, але спатимемо ми на одному ліжку, — відказав я, дивлячись їй прямо у вічі.

Її груди злісно здіймалися під швидким диханням, і, судячи з того, як її погляд потемнів, Арі була на межі сказати щось гостре у відповідь. Але замість цього вона раптом замовкла, блискаючи на мене очима, повними незгаслого вогню. Її мовчанка кричала голосніше, ніж будь-які слова.

Вона різко розвернулася і пішла в бік сходів, піднімаючись нагору з розпрямленою спиною, мовби демонструючи свою гордість і непохитність. Я міг лише дивитися їй услід, відчуваючи, як у мені зростає суміш гніву, провини та того дивного бажання, яке ніяк не дає спокою.

Ніч обіцяла бути справді незабутньою. Я піднявся слідом за Аріель і зайшов до спальні, заставши її за марними спробами зняти фату. Вона робила різкі рухи, через що все тільки заплутувалось сильніше.

— Ти лише ускладнюєш собі задачу, — обережно промовив я, протягуючи руку, щоб допомогти з її волоссям, але Арі різко відсторонилася.

Кілька хвилин вона сперечалася з цією злощасною фатою, аж поки не зняла її з нарешті видимим полегшенням. Я встиг скинути піджак і зняти краватку, спостерігаючи, як вона змагається з корсетом, зшнурованим настільки туго, що їй було просто не під силу його розв’язати.

Аріель виглядала розгублено, але все ж намагалася впоратися сама, ніби була готова знести будь-який біль, аби тільки не попросити мене про допомогу. Я бачив, як вона розгублено шукає пальцями замок чи вузол, але втома й нерви давалися взнаки.

Її спина була відвернена до мене, але навіть без слів я відчував, що вона на межі зриву.

— Спокійно, — промовив я тихо, наближаючись до неї зі спини й обережно кладучи руки на її талію.

Відчути, як вона напружується при моєму дотику, було болісно. Корсет і справді був зашнурований надто міцно, хоча сама сукня на Арі не сиділа обтиснуто. Я взявся повільно й акуратно розшнуровувати все це мереживо, намагаючись не змусити її відчути ще більший дискомфорт.

Вона не опиралася і не намагалася втекти, але й не реагувала ані словом, ані жестом. Просто стояла нерухомо, ніби змирившись із усім, що відбувається. Коли я нарешті розпустив останній вузол, сукня тихо впала на підлогу. Я на мить затримав погляд на її постаті — відчув, як у грудях стискається від усвідомлення, наскільки вона схудла. У цих тонких лініях силуету було більше крихкості, ніж раніше. Я боявся навіть торкнутися її, щоб не завдати шкоди.