Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

ДИЛОГІЯ

Книга ПЕРША

Дана книга являє собою художній твір. Всі імена, образи, місця і події є плодом авторської уяви або були використані без умислу. Можлива схожість з реальними людьми, як живими, так і померлими, місцями дії або подіями є результатом сугубо випадкового збігу обставин.

Розділ 1

         Я ненавиджу його! Ненавиджу!

         Дощ заливав обличчя, але мені було все одно. Я зовсім не помічала його. Добре, що зараз дощить. Холодні краплі змивали солоні сльози з мого обличчя. Ніхто не побачить їх. Ніхто!

         Я йшла, не звертаючи уваги на людей навколо. На вулиці білий день, але негода зробила його похмурим і непривітним. Дощ лив і зовсім не хотів вщухати. Вітер з силою жбурляв холодні краплі в обличчя, немов навмисно, щоб я почувала себе ще гірше.

         Але мені було все одно. Навіть відсутність парасольки не зупинила мене піти в дощ. Тільки б подалі від нього!

         Ненавиджу!

         На душі творилося те ж саме, що й на вулиці. На душі вирувала буря. Емоції заливали мене. Здавалося, ще трохи – і я захлинуся.

         Мені ще ніколи не було так боляче! Боліло в грудях. В горлі горів пекельний вогонь. Дихати було нестерпно важко. Немов на шию наділи нашийник з розпеченого металу.

         Як він міг?! Як міг так підло вчинити зі мною?! Він не просто зрадив. Він наплював мені в душу. Отруїв її своєю брехнею.

         Зрада. Яке коротке слово, але яку сильного білю воно завдає! В голові вихором носяться думки, які не дають мені спокою. Чому він зрадив?! Навіщо клявся в любові? Були його слова щирими, коли він їх вимовляв?

         Я була закохана в Макса. Вперше в житті. Він відразу полонив моє серце. Підкорив мене своїми милими жартами, компліментами та приємним спілкуванням. Він завжди дивився на мене з таким захопленням!

         Молоденька, наївна дівчинка! Хіба в сімнадцять років ти можеш знати, що таке любов?

         Серце щеміло і стискалося від образи і відчаю. Я хотіла кричати від болю, який оселився в мені. Господи, хіба може так сильно боліти душа?!

         Макс був видним хлопцем. Дівчатам подобаються такі: високий, ставний блондин з блакитними очима, з атлетичною статурою й бронзовою засмагою, пухкими губами. Іноді я задавалася питанням: чому саме я? Чому саме мене полюбив Макс?

         Я – звичайна дівчина, яких багато: середнього зросту, з довгими каштановим волоссям і карими очима. Тиха і скромна, як кошеня. Та й немає в мене таких принад, як у деяких дівчат. Так, у мене класна фігура. Але я нічим не виділяюся серед інших. Ні грудей третього розміру, ні пружних сідниць. І Макс вибрав мене! Я не вірила своєму щастю.

         Наші відносини почалися раптово.

          У той день, коли ми познайомилися, Макс відвідав крамничку, в якій я працюю. Він шукав подарунок на день народження сестри. І відразу запросив мене на побачення.

         Він сподобався мені з першого погляду. Його увага й залицяння розпалили полум'я почуттів всередині мене. До цього моменту я не відчувала такого. Це була якась неймовірно шалена буря емоцій, впоратися з якими, моя юна голова була просто не в силах.

         Це було рівно півроку тому. Саме сьогодні ми могли б відзначити маленьке свято наших відносин. Але сьогодні все закінчилося.

         Чому я така довірлива? Напевно, наївність народилася раніше мене. Макс так віртуозно нею скористався. Слава Богу, що не мною!

         Від цієї думки я посміхнулася. Сміх крізь сльози. Але це правда. Він хотів, щоб я віддалася йому. Останнім часом говорив мені це прямо в очі, але я не була готова.

         Сьогодні все стало на свої місця.

         Коли вранці пролунав дзвінок мого телефону, я дуже здивувалася. Дзвонила його сестра. З Сарою у нас склалися не дуже дружні стосунки. Можна сказати, що зовсім не дружні. Вона відносилася до мене зневажливо. І завжди розмовляла гордовито.

         Але зараз Сара була не схожа на саму себе. Голос у неї був дивний, не такий як завжди.

         – Щось трапилося? – стривожено запитала, бо хвилювалася за Макса.

         – Діана, нам треба поговорити. Приходь до Максу по обіді. Я чекатиму на тебе, – сказала і відразу поклала трубку.

         Цікаво, що їй потрібно від мене? Хоче щось розповісти? Або навпаки – почути. Я губилася в здогадах.

         Я набрала номер Макса, але у відповідь почула: «На жаль, Ваш абонент не може прийняти ваш дзвінок...» Чорт! Його телефон знову відключився. Як мене бісить цей механічний голос! Останні місяці я чула це занадто часто. Макс говорив, що у нього дуже швидко розряджається батарея на телефоні і я йому вірила. На жаль…

         Сьогоднішній сонячний ранок змінив похмурий полудень. На вулиці швидко похолодало. Четвертий день поспіль лив дощ. Прийшло літо, а теплої погоди ще й досі не було. Сподіваюся, це ненадовго і скоро дощі припиняться.

         Макс мешкає в двокімнатній квартирі, окремо від батьків і сестри. Сара з чоловіком живуть поверхом нижче і завжди в курсі всіх подій з життя Макса. Він постійно під пильним наглядом своєї старшої сестри. Це його дуже дратує. Він вважає себе досить дорослим у свої двадцять років.

         Я вийшла з дому і пошкодувала, що ні прихопила парасольку. Небо затягнулося темно–сірим кольором. Піднявся сильний вітер. Але мене це мало хвилювало. Мої думки були зосереджені на майбутній бесіді з Сарою.

         Коли підходила до будинку Макса, почав накрапати дощ. Швиденько піднялася на другий поверх і зупинилася навпроти його дверей.

         Серце шалено калатало. Чи то від швидкого бігу по сходах, чи то від хвилювання. Я глибоко вдихнула і натиснула кнопку дверного дзвінка.