Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

         За коротку мить двері відчинилися і на порозі я побачила Сару.

         – Привіт! Проходь, – її голос був на диво спокійним.

         Я зайшла і зачинила за собою двері.

         – Не стій в коридорі. Ходімо, я зроблю нам чай.

          Сара пішла в кухню, а я так і залишилася стояти в прихожій.

         Чай? Вона запропонувала мені чаю? Дівчині, на яку вона весь час дихала отрутою? Це все дуже підозріло. Нічого не розумію. Ця жінка щось задумала. Але що?

         – Діана! – Голос Сари донісся з кухні. – Йди сюди! Зараз вода закипить.

         Але я не зрушила з місця.

         – Я не хочу чаю, – мій голос був трохи напруженим. Почулися кроки. Сара повернулася в коридор. – Ти хотіла зі мною поговорити?

         Вона стояла навпроти. Трохи схвильовано дивилася на мене.

         – Діана, ми ж не будемо говорити на порозі? – Сара посміхнулася. – Проходь, я не вкушу тебе.

         – Послухай, давай на чистоту, – моя рішучість здивувала мене саму. – Ми з тобою ніколи не дружили. Чому саме зараз ти поводишся, наче ти моя подруга? Говори, навіщо дзвонила? Не варто гаяти мій час.

         – Гаразд, – погодилася вона. Моя прямота здивувала її.

         Я дивилася на неї і чекала, що ж буде далі. Таке враження, ніби я спостерігаю за ситуацією з боку. Я і вона. Діана і Сара...

         – Макс зраджує тобі.