Читати книгу - " «шлюбу не буде. Серце не в курсі.», Feniks oleksij"

— Все обговорено, — нарешті заговорив її батько, граф Раель, з тієї ж сцени. — Заради миру, доню. Це велика честь.

— Велика честь?! — очі спалахнули. — Мене не спитали! Це моє життя, а не дипломатична монета!

Гості переглядались. Магістри завмерли. Лінн мовчки простягла їй руку, але Лайра відступила.

— Ви хочете гармонії? — вона знову глянула на Армана Талвера, потім на сина, що стояв поряд, мов сніговий манекен. — Тоді слухайте мою ноту.

Навколо неї піднялося тепло — легке, але відчутне. Полум’я піднялося з її рук, не руйнуючи, а застерігаючи. Вогонь обвив поділ її сукні, зробивши її схожою на розгнівану стихію в людській подобі.

— Я не річ. І не буду чиїмось трофеєм.

Вона повернулась і пішла, і навіть магія ілюзій відступила перед нею, ніби визнаючи силу рішучості.

Палацова зала ще тремтіла від ехо її голосу, а глядачі не встигли оговтатись від видовища. Але Лайра вже крокувала крізь натовп. Полум’я на її сукні згасло, залишивши по собі лиш теплий жар у повітрі. Її кроки — гучні, впевнені, мов удари барабанів перед бурею.

— Лайро, зачекай! — крикнула Лінн, пробираючись крізь гостей.

— Не зараз, — відповіла та, не озираючись. Її плечі тремтіли — не від страху, а від киплячої злості.

Позаду майже одразу почався рух — батько, члени Ради, слуги… Всі намагались «залагодити ситуацію». Але ніхто не наважився бігти за нею. Лише одна Лінн, запалена подругою, встигла її наздогнати біля внутрішнього двору Академії.

— Що ти робиш?! — видихнула вона, хапаючи її за руку. — Ти щойно запалила кінець дипломатії між двома Домами!

— Можливо. Але я не збираюся бути монетою в їхніх іграх, — Лайра різко розвернулась, і в її очах блищала рішучість. — Якщо доведеться, я втечу звідси. До межі земель. До Вуалевого лісу. До Реального світу!

— Ти жартуєш?

— Ніколи не була серйознішою, — прошепотіла Лайра.

Вони стояли в тіні старого дерева, і пелюстки світлотрави повільно спадали між ними. Повітря було тягуче й тривожне.

— У тебе є план? — Лінн нахилилась ближче, тихо, майже змовницьки.

— Ні. Але в мене є гнів. І це більше, ніж нічого.

І саме в цю мить хтось вийшов із тіні — високий постать у темному плащі з гербом Талверів. Арман.

— Думаєш, я не помічу, як наречена зникає посеред святкування? — його голос був м’який, але крижаний. — Готова тікати, принцесо вогню?

Лайра не відповіла. Вона лише зробила крок ближче — і навколо її босих ніг спалахнув легкий вогонь.

— Тільки спробуй мене зупинити.

Арман не рухався. Лише посміхнувся, майже з цікавістю.

— Ти цікавіша, ніж я думав.

Він пішов, не кинувши більше жодного слова. Лінн видихнула.

— Тобі треба вибратись звідси. До заходу сонця. Бо після — вони тебе не відпустять.

— І ти мені допоможеш?

— Я ж твоя подруга. До кінця, — сказала Лінн і в очах її запалилось щось рішуче.