Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

---

Сьогодні Аліса прокинулася з єдиною думкою: 

*Завтра вихідний, нарешті!*

Вона швидко зібралася: строгий синій брючний костюм, який підкреслює фігуру, і легкий макіяж, що виділяє великі блакитні очі. Трохи хайлайтера на акуратний ніс і над верхньою губою, щоб додати пухким губам об'єму. Бронзером вона майже не користувалася — вилиці й так були достатньо вираженими. Легенька стрілка на очах і туш для вій, завершальний штрих — блиск на губи.

— Йосип-босий... — закотила очі Аліса. — Треба було спочатку поснідати, а потім уже «мазюкати» губи. — Вона невдоволено поглянула на себе в дзеркало і навіть погрозила пальцем. Потім пішла на кухню. 

Там приготувала собі легкий сніданок: тости з слабосолоним лососем та авокадо, і, звісно, каву з молоком. 

— Все, можна далі жити, — задоволено потягнулася вона, але раптом зиркнула на годинник. — Запізнююся!!!

Вона встигла. На робочому місці її зустріла збуджена Юля. Очі секретарки просто виблискували, коли вона дивилася на босиню. 

— Що? — не витримала Аліса. — Що вже сталося? 

Юля вказала пальцем на кабінет начальниці, нічого не сказавши.

Це насторожило Алісу. Вона швидко зайшла до свого кабінету, але, зайшовши всередину, зупинилася на порозі. 

На столі, у вазі, чекав на неї великий, шикарний букет квітів — і не банальні троянди, які їй ніколи не подобалися, а різнобарвні тюльпани: білі, рожеві, жовті, фіолетові, червоні… 

Аліса в шоку повернулася до секретарки і запитала: 

— Що це? Звідки? 

— Як що? — лукаво відповіла Юля. — Неймовірний букет квітів! Кур'єр приніс зранку. Там ще є записка в середині. Але я не читала! — вона похитала головою, підтверджуючи свою правоту.

В цей момент, Юля побачила ще один бік своєї начальниці — ранимість і спантеличеність. Це додало в її уявленні більше довіри до Аліси. Справжні емоції — ось що воно.

Аліса, все ще в ступорі, зайшла в кабінет і, сама не помітивши, як почала посміхатися. Ніколи їй не дарували таких красивих квітів. Ні, в минулих стосунках були якісь букети, але це були троянди або лілії, які вона не любила, а на лілії взагалі була алергія. Вона неодноразово говорила про це партнерам, але вони так і продовжували дарувати їх. 

Понюхавши квіти, вона побачила записку, про яку їй говорила Юля. 

— Такс... Що в нас тут? — промовила вона і почала читати.

— Йосип-босий!!! Знову він, цей Максим Штиль! Це як він дізнався, де я працюю? — від нервування в неї почали свербіти долоні. — Так, стоп, треба в нього це запитати. — І вона сідає за стіл, починаючи друкувати листа:

> *Доброго дня, Максиме. Дякую звичайно за букет, але звідки ви дізналися, де я працюю? Ви що,       > маніяк?* 

Не подумавши до кінця, вона надіслала повідомлення, а потім захотіла його видалити. 

— Якось істерично й параноїдально вийшло, — закусила вона губу і потягнула мишкою до значка сміттєвого баку, щоб видалити повідомлення. Але не встигла — надійшло нове сповіщення про непрочитане повідомлення. 

— Він точно маніяк! Таке відчуття, що він тільки і чекав, коли я напишу.

> *Доброго дня, Алісо Анатоліївно. Я дуже радий, що вам сподобався мій букет. А на рахунок ваших     > запитань — ні, я ніякий не маніяк. І ще одне — вас не здивувало, що я знаю вашу електронну пошту? > Насправді, все просто: ви залишили свої контакти поліції. Ваш номер вони мені не дали, але сказали > ваше прізвище та ім'я. Далі вже я просто використав інтернет для пошуку. Мені одразу ж випав сайт > вашої компанії, де я знайшов, як зв'язатися з вами. Сподіваюся, тепер всі ваші підозри зникли.          > Гарного вам настрою.                                                                                                                                    > Максим Штиль.*

— Ой, ой, ой… Як незручно вийшло, — Аліса закрила обличчя руками, але через пальці було видно, як її щоки стали рожевими. — Він же буквально зробив те саме, що й я — поліз в інтернет!

Дівчина зробила повільний вдих, потім видих. Прийняла руки з обличчя і рішуче відповіла:

> *Перепрошую за мої невдалі зауваження і звинувачення.                                                                         > Аліса Мигдаль.*

Знову відповідь прийшла майже миттєво: 

> *Ніяк не можу вас пробачити. Тому вам доведеться знайти час у своєму графіку, щоб піти зі мною на >  каву. І тільки тоді я забуду ваші слова. Мене виписують наступного тижня, тому вам залишається     > лише обрати день — я заберу вас.                                                                                                                 > Максим Штиль.*

Брови Аліси здіймалися все вище з кожним рядком. 

— Це що таке?! Що за шантаж?! Він що, фліртує зі мною?.. — дівчина розгубилася, і її щоки знову порожевіли.

У цей момент у двері постукали, й до кабінету зайшла Юля з папкою: 

— Тут вам начальник IT-відділу передав документи на затвердження... — Вона замовкла, вперше побачивши червону від збентеження босиню. 

— З вами все добре? Ви добре себе почуваєте? — занепокоєно запитала вона.

— Що? А, так... Просто тут задушливо, — поспішно відповіла Аліса. 

Юля скептично поглянула на кондиціонер, де миготіли двадцять один градус тепла. 

— Зрозуміло...

— Так що ти там принесла? — перехопила ініціативу начальниця. Робочий день пішов далі своїм звичним ходом.

---

Після того дня з букетом, кожного разу, коли вона приходила на роботу, її чекав невеличкий сюрприз: пакунок із різними цукерками; м’яка іграшка — акула, з якої Аліса сміялася до сліз, ледь не довівши Юлю до серцевого нападу; книжка *«Аліса в країні чудес»* з підписом: *«Знаю, що це твоя улюблена книга, і ні, я не маніяк, просто побачив це у твоїх соцмережах»*; і ще багато приємних дрібниць.