Читати книгу - "Втрачене покоління, Ханна Кір"

Сонце встає на сході, на заході за горизонт;

Відпрацювало втомлене новий день.

У сонця своя робота і свій неутомний фронт,

У сонця немає часу співати воєнних пісень.

Сонце летить за графіком, має власний маршрут,

Свою траєкторію: де сходить і де сідає.

Воно не катапультується — порваний парашут

І, власне, немає кнопки і, власне, нічого немає.

Є тільки пару підрозділів на нулі,

Що гарантують йому вогневу підтримку;

Є бабці з банками, айтішники й вчителі,

Є пара пенсіонерів, що не лишають будинку,

Є мами з дітьми, є кохані і є одні,

Є тато суворий — йде захищати світання.

І сонце встає — на сході, серед вогнів

І вперто проходить по лінії розмежування,

Торкається променем Харків, Бучу, СумИ,

Очі ховає від вибухів Азовсталі.

За тисячі років кружляння над цими людьми

У сонця з’явились приводи для печалі,

Для гніву, для злості, для випалення москви

Заводів і складів, невольничих тайг сибіру.

Сонце на нашому боці: здіймає свої хоругви

І рухається вперед, не полишаючи віру.

Сонце встає на сході, на заході за горизонт,

Гріє донецькі шахти й гірські полонини:

У кожного сонця є свій неутомний фронт

На єдиній війні за вільну нову Україну.

05.05.2022