Читати книгу - "Фаустина, Сергій Фішер"

Наступного дня Єва переїхала до свого нового житла. Пентхаус виявився навіть кращим, ніж на фото – просторий, сучасний, з панорамними вікнами, що відкривали вид на місто. Старих меблів вона не взяла – лише одяг, щоденник і кілька особистих речей, серед яких був бабусин срібний кулон. Все інше можна купити нове.

Перші дні у новому житлі Єва просто насолоджувалася комфортом і свободою. Вона не пішла на пари, не відповідала на дзвінки та повідомлення. Минулий світ вже не існував для неї. Але поступово думки поверталися до списку імен у щоденнику. Чого вона хоче? Просто помститися? Чи щось більше?

Сидячи на балконі з келихом дорогого вина, Єва роздивлялася місто внизу. Люди здавалися такими маленькими, такими... незначними. Чи відчував Олексій те саме, дивлячись на людей? Чи тому він говорив про душі з такою байдужістю?

Думки Єви перервав сигнал телефону – повідомлення від Максима. Знову.

«Єво, куди ти зникла? Мені треба з тобою поговорити. Я зрозумів, що зробив помилку. Вибач мені».

Єва посміхнулася. Звичайно, він зрозумів. Напевно, Вікторія вже набридла йому, і тепер він хоче повернутися до «святенниці», з якою можна гратися. Або, можливо, він дізнався про її раптове багатство? Новини про такі речі швидко поширюються.

Вона вирішила відповісти:

«Привіт, Максиме. Так, ми можемо зустрітися. Завтра о 19:00. Пришлю тобі адресу».

Потім вона подумала і додала:

«Це мій новий дім. Думаю, тобі сподобається».

Тепер треба було підготуватися. Єва витратила весь наступний день, плануючи зустріч. Вона замовила вишукану вечерю з ресторану, купила найдорожче шампанське, яке змогла знайти. Максим любив хизуватися своїм (вдаваним) багатством і стилем – тепер вона покаже йому, що таке справжній стиль.

Але найголовнішим був подарунок. Єва дістала з коробки годинник, який купила в ювелірному магазині. Дорогий, елегантний, точно такий, яким Максим завжди хотів володіти. Вона посміхнулася, згадавши, як він брехав усім, що його дешева підробка – це оригінал за десятки тисяч.

Зараз вона дасть йому справжній. Але з невеликим сюрпризом.

Єва відкрила один із нових дизайнерських пакетів і дістала складаний ніж з перламутровою ручкою – ще одна імпульсивна покупка. Вона не планувала його використовувати, але... він був гарний. І, можливо, колись пригодиться.

О 19:05 пролунав дзвінок у двері. Максим, як завжди, запізнився на п'ять хвилин – достатньо, щоб показати, що він не дуже поспішав, але не настільки, щоб здаватися неввічливим. Єва глибоко вдихнула і відчинила двері.

Максим завмер на порозі, його очі розширилися від подиву. Єва знала, що виглядає вражаюче – червона сукня ідеально підкреслювала її фігуру, нова зачіска і макіяж підкреслювали її красу. Але не менше враження справила і сама квартира за її спиною.

– Єво? – видихнув він. – Ти... виглядаєш приголомшливо.

– Дякую, – посміхнулася вона. – Заходь.

Максим увійшов, не приховуючи свого захоплення. Він розглядав дизайнерські меблі, панорамні вікна, мармурову підлогу.

– Це... це твоє? – запитав він.

– Так, – кивнула Єва. – Мені трохи пощастило нещодавно.

– Я бачу, – пробурмотів Максим. – Не знав, що ти з... забезпеченої родини.

– Є багато речей, яких ти про мене не знаєш, – Єва провела його до вітальні. – Шампанське?

– Залюбки.

Вона налила два келихи і простягнула один йому. Максим ковтнув і мало не похлинувся.

– Це ж... це ж Dom Pérignon Rosé Gold!

– Так, – знизала плечима Єва. – Мені сказали, що це непогане шампанське.

– Непогане? – Максим розсміялася. – Це найкраще шампанське у світі. Пляшка коштує тисячі доларів.

– Справді? – Єва вдала здивування. – Я не звертала уваги на ціну.

Вона бачила, як змінюється вираз обличчя Максима. Подив змінювався жадібністю, захопленням, розрахунком. Він завжди був корисливим, а тепер, вочевидь, бачив перед собою золоту жилу.

– Ну, – сказав він, сідаючи ближче до неї на дивані, – я радий, що ти запросила мене. Я хотів вибачитися за... за те, що сталося. Я був дурнем.

– Так, був, – просто відповіла Єва. – Але я не тримаю зла. Насправді, я навіть хочу зробити тобі подарунок.

– Подарунок? – здивувався Максим.

Єва дістала з коробки годинник і простягнула йому. Максим мало не впустив келих, коли побачив бренд.

– Це ж... це Rolex Submariner! – вигукнув він, беручи годинник тремтячими руками. – Справжній?

– Звичайно, – Єва дозволила собі легку посмішку. – Я знаю, як ти любиш хороші годинники.

Максим негайно зняв свій старий годинник і надів новий. Його очі сяяли від задоволення.

– Єво, це... це найкращий подарунок, який мені будь-коли дарували. Дякую!

Він подався вперед, ніби збираючись поцілувати її, але Єва м'яко відсторонилася.

– Вечеря вже готова, – сказала вона. – Ходімо до столу.