Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

У неділю Злата прокинулася пізно, з головним болем після вечірки в гуртожитку. Сонячне світло пробивалося крізь жалюзі, малюючи смуги на підлозі кімнати. Сусідка по кімнаті Марина ще спала, загорнувшись у ковдру з головою.

Злата потягнулася до телефону — екран показував три пропущені дзвінки від невідомого номера. Дамир? Напевно. Вона глянула на годинник — майже полудень. Треба прийняти душ, привести себе до ладу і вирішити, що робити з несподіваною пропозицією загадкового третьокурсника.

Після душу Злата зайшла до їдальні, купила каву і сіла за найдальший столик. Дістала телефон, зайшла в соцмережі й вбила в пошук «Дамир економічний факультет». Одразу випливло кілька профілів. На фотографії справді він — той самий проникливий погляд, темне волосся, впевнена усмішка. Дамир Ахметов, третій курс, спеціальність «Міжнародна економіка».

Вона погортала його сторінку. Багато фотографій з різних заходів, вечірок, подорожей. Завжди в центрі уваги, завжди оточений людьми. Особливо дівчатами. Багато різних дівчат.

«Дівчина, яку я любив найбільше, зрадила мене найбільше. Тепер довіряю тільки цифрам», — свіжий допис на його сторінці. Під ним десятки коментарів зі співчуттями та сердечками.

«Типовий серцеїд», — подумала Злата, закриваючи сторінку. Такі хлопці їй були знайомі ще зі школи. Втираються в довіру, використовують і кидають. Але цього разу ситуація була особливою — він знав її секрет.

Телефон знову завібрував. Повідомлення від того ж невідомого номера: «Чекаю о 15:00 там само».

Злата вагалася. Піти чи ігнорувати? Якщо вона піде, то ризикує потрапити в ще більшу халепу. Якщо проігнорує — він може видати її таємницю.

Врешті-решт цікавість перемогла. О третій годині дня вона сиділа на тій самій лавці біля фонтану, нервово роздивляючись студентів, які проходили повз.

Дамир з'явився рівно о третій, цього разу в темно-синьому светрі, який підкреслював його атлетичну будову. Побачивши Злату, він усміхнувся.

— Радий, що ти прийшла, — сказав він, сідаючи поруч.

— Не те щоб у мене був вибір, — буркнула вона.

— Вибір є завжди, — філософськи зауважив Дамир. — Просто деякі варіанти менш привабливі за інші.

— Переходь до справи, — Злата подивилася на годинник. — У мене мало часу.

— Добре, — він кивнув. — Мені потрібна людина з твоїми здібностями для одного... проєкту.

— Якого проєкту?

Дамир озирнувся, переконавшись, що їх ніхто не підслуховує.

— Я допомагаю деяким студентам з... навчальними труднощами. Підготовка до іспитів, доступ до потрібних матеріалів, інколи заміна результатів.

— Ти торгуєш екзаменаційними відповідями? — Злата підняла брову.

— Скажімо так, я забезпечую сервіс, який має попит, — він знизав плечима. — Але останнім часом стало складніше отримувати доступ до деяких речей. Потрібен хтось із твоїми... методами переконання.

Злата розсміялася.

— Ти хочеш, щоб я шантажувала викладачів заради твого бізнесу? Забудь.

— Не обов'язково шантажувати, — Дамир подивився їй прямо в очі. — Є інші способи. Наприклад, стажування в деканаті. У тебе відмінні оцінки... здебільшого. Тебе могли б взяти. Звідти ти матимеш доступ до багатьох цікавих документів.

— І що мені з того? — Злата склала руки на грудях. — Крім проблем, звісно.

— Тридцять відсотків від прибутку, — відповів Дамир. — Повір, це немалі гроші. Плюс страховка.

— Страховка?

— Я подбаю, щоб інформація про твій шантаж Валерського залишилася таємницею.

Злата замислилася. Пропозиція була ризикованою, але привабливою. Гроші їй не завадили б — стипендії ледве вистачало на найнеобхідніше, а батьки не могли допомагати суттєво.

— А якщо я відмовлюся?

Дамир розвів руками.

— Тоді ми розійдемося як добрі друзі. Я не погрожую, Злато. Просто пропоную взаємовигідну співпрацю.

Щось у його тоні підказувало їй, що все не так просто. Але прямої загрози не було, а сама ідея заінтригувала.

— Я подумаю, — відповіла вона нарешті.

— Звичайно, — кивнув Дамир. — Але не надто довго. Пропозиція щодо стажування актуальна лише цього тижня.

Він підвівся, але раптом зупинився.

— До речі, ти вже використала мій подарунок?

— Ще ні, — Злата похитала головою. — Але дякую. Це... несподівано.

— Я люблю робити несподіванки, — він підморгнув. — До завтра? Напиши, коли визначишся.

Дамир пішов, а Злата залишилася сидіти, розмірковуючи над ситуацією. Щось у всьому цьому не сходилося. Чому він обрав саме її? Невже просто випадково побачив історію з Валерським? І чому така щедрість до незнайомої першокурсниці?

Того вечора вона зайшла на сторінку студентського форуму й під анонімним акаунтом написала: «Хто-небудь знає студента Дамира Ахметова з економічного? Можна довіряти?»

Відповіді не забарилися: