Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

Аурелія прокинулася від м'якого світла, що проникало крізь штори. Вона відчула тепло Лукаса поруч, його рука обіймала її за талію. Вона посміхнулася, відчуваючи спокій і безпеку в його обіймах. Її думки все ще поверталися до спогадів минулого вечора, але тепер вони здавалися менш загрозливими.

Лукас прокинувся, відчувши її рух. Він відкрив очі і посміхнувся, побачивши її поруч. - Доброго ранку, - сказав він, його голос був м'яким і теплим.

- Доброго ранку, - відповіла Аурелія, притискаючись до нього. - Як ти спав?

- Чудово, - відповів він, обіймаючи її міцніше. - А ти?

- Теж добре, - сказала вона, відчуваючи, як його тепло проникає в її тіло. - Дякую, що був поруч.

Вони лежали так ще кілька хвилин, насолоджуючись спокоєм і затишком ранку. Потім Аурелія вибралась з обіймів Лукаса і попрямувала на кухню.

- Залишайся у ліжку, - усміхнулася вона. - Я приготую нам каву і сніданок.

Лукас кивнув, спостерігаючи за нею з ліжка. Він любив бачити, як вона рухається з легкістю і грацією. Аурелія зайшла на кухню і включила кавоварку. Вода закипіла, а кімната наповнилася ароматом свіжозмеленої кави.

Вона знайшла у холодильнику кілька яєць та овочів і почала готувати омлет. Її рухи були автоматичними, але це давало їй можливість розслабитися і впорядкувати думки. Вона згадувала вчорашню ніч, роздуми про свій минулий світ і підтримку Лукаса.

- Що готуєш? - почувся голос Лукаса з-за її спини. Він вже встав і зайшов на кухню.

- Омлет з овочами, - відповіла вона, обертаючись до нього з посмішкою. - І кава вже майже готова.

Лукас підійшов ближче і обійняв її за плечі. - Звучить чудово, - сказав він, дивлячись, як вона майстерно готує сніданок. - Дякую тобі.

Вони разом завершили приготування і сіли за стіл, насолоджуючись теплим сніданком і кавою. Аурелія відчувала, що цей ранок був початком нового, більш спокійного розділу в її житті, і була вдячна за кожен момент, проведений з Лукасом.

- Що будемо робити сьогодні? - запитала вона, ковтаючи каву.

- Можливо, прогуляємося в парку? - запропонував Лукас, подаючи їй ще трохи омлету. - А потім можемо зайнятися тим, що ти хочеш.

Аурелія посміхнулася, відчуваючи, як її серце наповнюється радістю. - Це чудова ідея, - погодилася вона. - Прогулянка в парку була б чудовою.

Вони закінчили сніданок, швидко одяглися і вийшли з квартири, тримаючись за руки, попрямувавши в напрямку найближчого парку. Погода була чудова: сонце вже піднялося високо, і легкий вітерець грав з листям дерев, створюючи ніжний шум.

Коли вони дісталися до парку, Аурелія відчула, як зелень навколо заспокоює її і надає сил. Вони прогулювалися стежками, насолоджуючись співом птахів і свіжим повітрям. Усе навколо здавалося таким мирним і гармонійним.

- Знаєш, мені здається, що це місце має якусь магію, - сказала Аурелія, обіймаючи Лукаса за руку. - Тут завжди так спокійно і красиво.

Лукас усміхнувся, дивлячись на неї з любов'ю. - Так, ти права. Природа має дивовижну здатність зцілювати і надавати сил.

Вони знайшли затишне місце біля озера, де можна було сісти і просто насолоджуватися видом. Аурелія присіла на траву, відчуваючи прохолодну землю під собою. Лукас сів поруч, і вони мовчки дивилися на озеро, де вода відбивала яскраві промені сонця.

Аурелія знову повернулася в часи, коли їй було 6 років. Вона і її брат Даріус, якому на той момент було 10, грали разом у садах королівського палацу. Вони були нерозлучні, і ці дні були сповнені сміху, радості та пригод.

Одного сонячного дня вони бігали по саду, шукаючи нові місця для своїх вигаданих ігор. Даріус, завжди вигадливий і енергійний, придумав нову гру - вони були героями, які рятували королівство від вигаданих загроз. Його уява не знала меж, і Аурелія завжди з радістю брала участь у його фантазіях.

- Ауреліє, дивися, тут є таємний прохід! - вигукнув Даріус, коли він знайшов густі зарості, що ховали невеликий тунель під великим деревом. Його очі блищали від захоплення.

- Давай подивимось, куди він веде! - відповіла Аурелія, її серце билося від передчуття пригоди.

Вони разом пролізли крізь зарості і виявили невелику галявину, приховану від поглядів. Це місце здавалося чарівним, наче з казки. Сонячні промені пробивалися крізь густе листя дерев, створюючи на траві химерні візерунки світла і тіні.

- Ми знайшли наше таємне сховище! - з радістю сказав Даріус. - Тут ми зможемо сховатися від усього світу і бути справжніми героями.

Аурелія усміхнулася, її очі світилися від щастя. Вони грали на галявині, вигадуючи нові пригоди і створюючи свої власні легенди. Вона завжди відчувала себе в безпеці поруч з братом.

Раптом її думки перервалися, коли Лукас повернувся з пакетом їжі для лебедів. Він сів поруч з нею і простягнув їй пакет.

- Ось, тримай. Давай погодуємо лебедів, - сказав він з усмішкою.

Аурелія спостерігала за лебедями, що плавали на гладкій поверхні озера. Її пальці несвідомо стискали пакет з хлібом. Вона кинула ще кілька шматочків у воду й відчула, як Лукас дивиться на неї.

- Про що думаєш? - тихо запитав Лукас, нахиляючись ближче.

Вона підняла погляд і побачила його турботливі очі. Лукас завжди був поруч, терпляче чекаючи, коли вона відкриється. Але про деякі речі важко говорити, навіть якщо любиш людину.

- Про брата, - нарешті сказала вона. Її голос був тихим, майже шепотом.

Лукас здивовано звів брови. 
- У тебе був брат?

Вона кивнула, ковтаючи гіркоту, яка піднялася з глибини душі. - Його звали Даріус. Він був старшим на чотири роки. Ми були нерозлучні.

Лукас взяв її за руку, його дотик був теплим і заспокійливим. - Чому ти ніколи не розповідала мені про нього?

- Бо це боляче, - зізналася вона, її голос затремтів. - Він був для мене всім. Ми разом долали будь-які труднощі, разом сміялися, разом мріяли. Але...

Вона відвернулася, відчуваючи, як сльози наповнюють її очі.

- Що сталося? - м'яко запитав Лукас.

Аурелія глибоко вдихнула, намагаючись зібратися з силами. 
- Він загинув. Багато років тому. Іноді мені здається, що частина мене теж померла разом із ним.