Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

Елізабет

Відкривши очі, я побачила дівчину, яка привітно посміхалася до мене.

— Леді, герцог просив передати, що він повернеться на вечерю. А поки — ви можете робити все, що забажаєте, — її голос був м’який і теплий, майже заколисуючий.

— Але… як ти зайшла в кімнату? — переполох раптово витіснив рештки ввічливості з мого голосу.

— Через гардеробну. Я Емма, служниця в маєтку його світлості, — спокійно пояснила вона.

— Тут є гардеробна? — я з подивом озирнулася довкола. — Вночі я не бачила ще одних дверей… — "Яка гардеробна? Це що, якесь середньовіччя, серйозно?" — думки металися без упину.

— Його світлість дозволив вам узяти одну з суконь його доньки, тож я прийшла допомогти з одяганням, — дівчина вказала на ворох тканини, що лежав на ліжку.

— Котра година? — я все ще насторожено стежила за нею, мов за дикою твариною, що могла кинутись у будь-яку мить.

— Уже опів на другу, леді. — Вона говорила так спокійно, наче не помічала мого дикого, майже божевільного погляду. — Вам слід провести ранковий ритуал, і я допоможу вдягти денну сукню.

— Я можу сама вмитися. І почистити зуби теж, — буркнула я, намагаючись не звучати вороже. — І мені не знадобиться твоя… тобто ваша допомога…

Очі дівчини стали круглими, мов блюдця. Вона злякано притулила руки до грудей.

— О, леді, я… Я зробила щось не так?

— Ні-ні, все добре! — я швидко сіла, намагаючись хоч трохи виправити ситуацію. — З чого ви взяли?

— Ви проганяєте мене… і звертаєтесь до мене на «ви». Я ж лише служниця. До мене всі звертаються на «ти», — її голос тремтів, а погляд наповнився невпевненістю.

Я закотила очі, відкинулася назад на подушку й тихо простогнала:

— О Боже… Що за дивний дім?..

— Звичайний дім, — відказала вона.

Я підняла голову, щоб ще раз подивитися на це дивне створіння.

— Звісно, герцоги зазвичай живуть у куди більших маєтках, але наш господар вирішив оселитися в маленькому котеджі, — додала вона з мрійливістю в голосі. При згадці про господаря її обличчя засяяло. «Невже вона закохана? А може, це взагалі — таємна коханка герцога?»

— Гаразд… А де у вас тут ванна? — я почала підводитися з ліжка, спустила ноги на підлогу… і раптом помітила, що мої ноги… стали тоншими.

Я насуплено підняла сорочку — і завмерла.

Жодного стрія, жодного сліду від пологів.

Тільки гладенька, молочно-біла шкіра. Я провела по ній рукою — шкіра була шовковистою.

— Мені потрібне дзеркало, — прохрипіла я, не відводячи погляду від себе.

Я розглядала руки… ноги… це були не мої руки й не мої ноги. Худі, тендітні, мов з ілюстрацій у старовинних книжках.

— Леді, дзеркало на столику, зараз подам його, — Емма вже рушила до столику, але я її не слухала.

Я вже підхопилася й кинулася до того столика, який встигла розгледіти ще вночі. І дійсно — на ньому лежало важке, оздоблене ручне дзеркало.

Обережно взявши його в руки, я піднесла до обличчя.

І… на мене дивилося дівчисько.

Років сімнадцяти, не більше. Округлі щічки, великі сині очі, пухкі рожеві губи. Вона кліпала віями, синхронно з моїми рухами, нахиляла голову вліво, вправо, дивлячись так само здивовано, як і я на неї.

Я провела пальцями по своїх — її? — губах, по щоках. Вона зробила те саме. Ми були одним цілим.

І тут усе зникло.

Світ навколо померк. Темрява захопила розум, обійняла його, змусивши замовкнути думки й подарувала мить тиші, мить забуття.

Відпочинок.

— Леді... Леді, з вами все гаразд? — голос звучав наче крізь туман. Настирливий дзвін у вухах не давав розібрати, хто мене кличе.

Я полежала ще кілька секунд, силкуючись відновити хід думок, і раптом усе згадала.

Те, що побачила в дзеркалі.

Темряву, яка раптово накрила мене.

Я різко розплющила очі.

— О, ви отямилися! Міледі, принести вам води? — голос став виразнішим. Я скосила погляд і знову побачила миловидну дівчину, яка раніше представилася як Емма.

— Так… принеси мені води, — просипіла я.

Ема хутко зникла за дверима, а я, все ще не вірячи в реальність того, що відбувається, поволі підвелася. Ноги були слабкі, хиткі, але якось змогла сісти на стілець — мабуть, Ема поставила його на місце, поки я була без тями.

На підлозі блиснуло щось сріблясте. Я опустила погляд й побачила дзеркало. Воно, як і я щойно, лежало на підлозі.

Я обережно підняла його й знову подивилася у відображення.

Та сама юна дівчина. Синьоока, свіжа, з рум’янцем на щоках і губами, які більше пасували ляльці, ніж дорослій жінці.

Я провела пальцями по обличчю. По щоках. По губах. І дівчина в дзеркалі повторила рух.

«Невже це правда? Чи можливо, ті всі вигадані історії про переселення душ, переміщення в часі — не такі вже й вигадані?»

Я — потраплянка? В інший світ? Інший час?..

— Леді, ось ваша вода. Я відразу принесла теплої — гадаю, вам буде приємніше вмиватися не холодною, — щебетала Емма, ставлячи на комод миску, графін і рушничок. Її голос звучав м’яко, але я чула його ніби здалеку, мов крізь плівку.

Я все ще дивилася в дзеркало, не відриваючи погляду від свого нового-старого обличчя. Ця я — водночас така схожа на себе у сімнадцять… і така інша.

Колись, у тому віці, моє обличчя вкривали прищики, волосся було тьмяне, неслухняне — я фарбувала його в надії, що це якось допоможе. Руки — подерті, з мозолями від постійної роботи в саду. У тому самому саду, який мій колишній чоловік відсудив у мене, коли лишив мене з нічим.

— Леді, ви мене чуєте? — стурбовано перепитала Емма, нахиляючись ближче.

— Ти щось говорила? Вибач, я трохи задумалась, — я спробувала усміхнутися, хоча вийшло якось натягнуто.

— Я приготувала воду для вмивання. Давайте я допоможу вам, — з ентузіазмом відповіла дівчина й заходилася до справи.

Вона вправно залила воду в миску, і поки я обережно терла обличчя руками, подала рушник. Я витерлася, а вона, не гаючи й секунди, зібрала все й винесла з кімнати. Повернулась майже миттєво — з новими клопотами.