Читати книгу - "Гриша — мій кишеньковий помічник, MissStory"

Наступного ранку я урочисто оголосила:

— Гриша, настав час фінансового щоденника!

— О, нарешті, — протягнув він. — Таблички, категорії, підсумки — як я люблю!

— Не зовсім, — відповіла я, витягаючи з шухляди альбом для малювання, кольорові ручки, наліпки з єдинорогами й блискітками.

— Це що?

— Це — мій бюджетний блокнот. Але, ну… більш естетичний.

— Ти хочеш сказати, що будеш обліковувати витрати за допомогою єдинорогів?

— Не тільки. Тут буде динозавр, який символізує витрати на їжу. Бо, як і я, він багато їсть.

А ще хом’як — він заощаджує. І кіт — це для всього, що купується за принципом «о, прикольне».

Гриша зітхнув так глибоко, що мені здалося — в нього здулась блискавка.

— Добре, Марто. Якщо в цьому є логіка — покажи мені хом’яка заощаджень.

Я намалювала кругленького хом’яка з грошовою скарбничкою замість живота. І вписала туди 11 гривень (10% від 110, що в мене залишились після НЕпокупки кото-гаманця і ще трохи з кишенькового бюджету на тиждень).

— А ось динозавр, — показала я сторінку з великим зубастим монстром, біля якого було написано:

«Обіди в шкільній їдальні — мінус 45 грн/тиждень. І одна котлета, яку краще забути».

— І кіт?

— Купила ручку з пончиком на верхівці — 18 грн. Це була емоційна покупка після контрольної з математики. Маю право.

— Маєш. Але занотувала — молодець, — визнав Гриша. — Емоційні витрати теж мають право на існування. Головне — знати, скільки їх і чому.

— То що, в мене виходить?

— Ще як. Як для новачка — навіть дуже. Графіки трохи… химерні, але інформація точна. І головне — ти помітила, що кіт почав жерти більше, ніж динозавр.

— Це ще нічого. Почекай, поки я намалюю секцію «Накопичення на навушники» у вигляді сходів на Еверест.

— Якщо ти зійдеш на той Еверест і не зіб’єшся, я особисто приклею тобі грамоту в паспорт.

— У мене ще нема паспорта.

— Тим більше, — хмикнув Гриша.

Я подивилась на свої наліпки, графіки і кольорові стрілочки.

Можливо, я не фінансовий геній. Але я щось уже починаю розуміти.

І головне — я контролюю свої гроші, а не вони мене. Ну, принаймні не коти-гаманці.