Читати книгу - "Від кохання до ненависті один крок, Юльчик"

Вони разом обирали ялинку — невеличку, але пухнасту, з густими гілками. Макс допомагав прикрашати її, намагаючись не впустити ялинкові іграшки, а Дана сміялася, коли він намагався заплутатися у гірляндах.

— Ти справжній новорічний катастрофіст! — жартувала вона, обіймаючи його за плечі.

— Але ж з тобою це весело, правда? — відповідав Макс із посмішкою, гордо піднімаючи заплутану гірлянду з підлоги.

Вечори вони проводили за кухонним столом, готуючи страви, що асоціювалися з теплом і затишком. Дана майстерно пекла пряники і готувала новорічний стіл, а Макс старанно мив посуд і переконував її більше відпочивати.

— Ти наче чарівниця. — говорив він, спостерігаючи, як вона вкриває пряники глазур’ю. — З тобою кожен день як свято.

Їхні розмови ставали все глибшими, і з кожним поглядом зростала впевненість, що це не просто випадковість — це початок чогось справжнього.

Наближався вечір Нового року. Дана одягнулась у чорне плаття, а Макс — у свою улюблену сорочку. Вони сиділи поруч на дивані, тримаючись за руки, і дивилися, як за вікном мерехтить святковий феєрверк.

— Знаєш. — прошепотіла Дана, — Цього року я хочу, щоб ми завжди були разом.

Макс стискав її руку і відповів:

— Я теж. І я готовий зробити все, щоб це сталося.

У цей момент вона вперше відчула, що між ними не просто кохання, а справжнє, глибоке кохання, яке варте будь-яких зусиль.

Після новорічної ночі, коли святкові вогні ще відбивалися в її очах, Дана сиділа на кухні з чашкою гарячої кави. Зима ще міцно тримала місто в своїх обіймах, але у квартирі панував особливий затишок — затишок двох сердець, які вже почали плекати спільне життя.

Макс стояв поруч, спостерігаючи, як вона розглядає свої руки, немов шукаючи в них відповіді.

— Максе. — раптом сказала Дана, не відводячи погляду від чашки, — Я хочу запропонувати тобі дещо важливе.

Він підняв очі, і в його погляді відбивалося як здивування, так і надія.

— Я хочу, щоб ти жив у мене. — її голос став трохи тихішим, але впевненим. — Це моя квартира, і мені комфортно з тобою тут. Я хочу, щоб ця квартира була нашим спільним домом.

Макс на мить замовчав, а потім обережно взяв її руку в свої долоні.

— Ти серйозно? — запитав він з легкою посмішкою.

— Абсолютно. — відповіла Дана, дивлячись йому прямо в очі.

— Тоді я погоджуюсь. Я хочу бути поруч, розділяти з тобою кожен день, навіть найпростіші моменти.

Їхні погляди зустрілися, і в тому мовчанні було більше ніж слова. Це було початком нової сторінки життя, сторінки, де двоє ставали одним.

Далі вони почали готуватися до життя разом — розподіляли обов’язки, вибирали, хто за що відповідатиме, сміялися над тим, як складно Максу запам’ятати список покупок і як Дана наполягала на ідеальному порядку на кухні.

Перші спільні дні пролетіли як у казці: вони вечеряли разом, дивилися фільми, обговорювали плани на майбутнє.

Вечорами, коли місто затихало, Макс уже переїхав у квартиру, і це було більше ніж просто комфорт — це було відчуття, що ти вдома, що ти потрібен і коханий.

— Ти ж знаєш, що улюблена пісня звучить зараз? — жартував він, вкладаючись у подушку поруч із нею.

— І що? — посміхнулася вона.

— Це наш саундтрек.

Вони засміялися, і сміх розлетівся по кімнаті, ніби розганяючи всі тривоги і сумніви.

Ранки починалися з аромату свіжозвареної кави і запашної випічки. Дана, ще трохи сонна, готувала сніданок, а Макс сидів на підвіконні і спостерігав за тим, як світ поступово прокидається разом з ними.

— Ти вже знову пекла? — з усмішкою запитав він, відчуваючи, як тепло розливається по тілу від її турботи.

— Так. — відповіла вона, — Хочеться, щоб у нашій квартирі завжди пахло затишком і спокоєм.

Макс підійшов, обійняв її ззаду, і вони ненадовго замовчали, просто відчуваючи одне одного.

Їхні дні були наповнені простими радощами — прогулянками в парку, спільними покупками, прибиранням, розмовами до пізньої ночі.

Одного разу, повертаючись з магазину, Макс взяв на себе всі важкі пакети, посміхаючись:

— Дозволь мені, я ж справжній чоловік. — пожартував він.

— Добре, але наступного разу я сама. — відповіла Дана, підморгуючи.

Вони сміялися, а теплий сміх лунав в їхній маленькій квартирі, створюючи атмосферу дому.

Вечорами вони часто сідали на диван, розкривали теплий плед і ділилися думками, мріями і планами.

— А ти уявляєш, як буде через рік? — питала Дана, дивлячись у його очі.

— Будемо жити у великій квартирі. — відповідав Макс, — І готувати разом наші улюблені страви.

Ці моменти здавалися безтурботними, але водночас глибокими, будуючи міцний фундамент їхнього кохання.