Читати книгу - "Божевільні емоції, Ірина Білик"

  Недавно адвокат взялася за справу молодої жінки, яка звернулася до неї з проханням. Взявши інтерв'ю у неї, жінка говорить:,,Я звернула до Єлизавети, з проханням захистити мене та моїх дітей, від чоловіка тирана. Який не раз знущався з нас." 

  По цій справі було не одне засідання. Останнє, яке вирішувало все відбулося вчора. На ньому Єлизавета пред'явила всі прямі докази, що чоловік не раз знущався з дружини. Також вона знайшла свідків, які довели, що не раз чули крики та шум з їхньої квартири, але не хотіли вмішуватися, бо боялися чоловіка. І також разом з жінкою зняла побої. 

  Ця стаття дуже зацікавила мене. Цікаво, які вона дала прямі докази проти цього чоловіка? Гортаю далі бачу фотографії, як чоловіка виводять з суду. А далі її...

   Від мами так і віє жорстокістю та силою духу. Її блондинчасте волосся ідеально вложене. Цей чорний штанний костюм й чорні шпильки прекрасно поєднуються. І ця червона помада на губах... Я ніколи не розуміла чому вона завжди її наносить, але зараз розумію. Червоний - це впевненість у собі, сила духу та безстрашність. Цей колір асоціюється багатьом пристрастю, але мені він асоціюється з нею. Цією відважністю та жагою розсудливості. Гортаю та бачу далі продовження статті.

  Коли чоловіка виводили, він кричав Єлизаветі, що обов'язково помститься. Це були погрози на які жінка відреагувала тільки поглядом. Далі ви можете побачити, як наші співробітники з Лондона, зафіксували момент погроз. 

  Я звичайно розуміла, що їй погрожували й не раз, але почути це якось дивно буде. Витягую безпровідні навушники з рюкзака та вмикаю відео. Там звичайно на англійській, але для наших зробили субтитри. Мені вони не потрібні, я прекрасно розумію англійську і володію нею також. Ще  я і двійнята прекрасно знаємо французьку. Все-таки я в Лондоні з 13 років жила, а французької вчив нас дідусь, адже саме в Франції він познайомився з бабусею. На відео прекрасно видно та чутно, як він погрожує. Його очі так і горять злістю й божевіллям.

-Кіро Іванівно, я зупинюся тут. Потрібно заправитися,- відірвавшись від своїх роздумів я кивнула головою. Я витягнула свої навушники та поставила їх назад в рюкзак. Закрила ноутбук і декілька хвилин просто дивлюся перед собою. Прийшовши до тями, я взяла телефон й розблокувала його. Відкриваю чат з Віолою, пишу їй вже 10 повідомлення. Щось мені підказує, що з нею трапилася біда. Відкидаю ці думки назад, щоб не думати про погане. Закриваю чат з нею, і відкриваю з Данею. Пишу йому та водночас вичитую, якого біса вони не відповідають? Ми всі тут на голках ходимо через звістку, що Ві приїжджає.

***

Минає година і за цей час я встигла поїсти бабусині млинці і поділилася звичайно з Аркадієм. Зараз ми зупинилися біля придорожнього кафе, я вийшла з машини й відразу відчула цей кайф. Чотири години їхати це просто якась каторга. Я людина нетерпляча тому не можу сидіти на місці стільки часу. Одягаю свої сонцезахисні окуляри та прямую в кафе. Сьогодні останній день літа і тут більш менш немає сонця вже. Бо в нас на Львові воно аж пече. Заходжу та одразу оглядаю все тут. На вигляд кафе невеличке, але тут так затишно. Підходжу до стійки й розумію, що мені дуже пощастило адже тут немає черги.  

-Добрий день,- вітається жінка.- Що будете замовляти?

-Добрий день. Мені будь ласка мохіто,- роблю замовлення та відходжу. Через пару хвилин бачу свій напій, розраховуюся і йду на вулицю. На телефон приходить повідомлення й я одразу його розблоковую та не помічаю, як врізаюся в когось. Мій напій одразу виливається на незнайомця.

-Ти що сліпа? Не бачиш куди йдеш?- починає кричати хлопець. Я відриваю свій погляд від телефона, і дивлюся на нього. Ці чорні очі... Вони прямо таки горять вогнем злості. Таке відчуття, ніби він зараз мене пропалить цими очима, але якого біса? Це він на мене налетів!

-Це ти сліпий! Не бачиш, що я йду тут?- починаю захищати себе. Якого чорта він звинувачує мене?- Я через тебе ще й свій напій вилила! 

-Ах, напій? Ти бачила куди його вилила?- я не розумію про що він, але коли опускаю погляд на його футболку до мене доходить. Моє мохіто вилилося прямо на нього. Мокра тканина прилипла до його спортивного тіла, тепер я могла його оглянути з ніг до голови. Хлопець на вигляд 19-20 років, тіло в нього спортивне, одягнений в чорні шорти на білу футболку, яка тепер вся мокра та липка.- Чого зависла? Сподобалося те, що зараз бачиш?- зухвало запитав хлопець й я одразу прийшла до тями. Та хто він такий? Яке має право так спілкуватися зі мною?

-Та хто ти такий? Яке ти маєш право так спілкуватися зі мною?- вже закипала я. Давно мене так не виводили на злість. Я ще раз оглянула його з ніг до голови, і сказала.- На вигляд ти не бідний, купиш собі нову футболку.

  Висказавши все я вже збиралася йти. Тільки не вийшло бо хлопець зловив мене за плече та одним рухом притягнув до себе. Моє тіло стукнулося об нього, я від несподіванки аж скрикнула. 

-Не так швидко дівчинко!- та що він хоче від мене?- Ти перепросиш в мене!- заявив той. Мої очі ледве на чоло не вилізли, від здивування. В мене вирвався істеричний смішок.

-Що? А більше нічого не хочеш?- запитую злісно. Налетів тут на мене, зіпсував мій напій, тепер ще й пробачення в нього проси? Нахаба!

-Слухай дівчисько, я не маю часу з тобою гратися!- злісно сказав він. Хтось не на жарт розізлився, але мені все одно.- Проси пробачення і вали!

-Слухай чувак, відвали!- пробую вирвати з його лап свою руку, але не виходить. Його хватка стала ще міцнішою

-Так ми з характером виявляється,- якось дивно посміхається цей нахаба. Не знаю скільки ми так простояли одне біля одного. Але мене відвернув голос Аркадія.

-Кіро Іванівно, якісь проблеми?- переводжу погляд на нього й бачу, що він готовий  в будь-яку секунду вмішатися.

-Не потрібно! Ми вже з цим хлопцем закінчили! Правда?- повертаюся до цього придурка й дарую йому свою фальшиву посмішку. Вириваю свою руку та прямую до машини. Настрій зіпсований на цілий день. Коли йду відчуваю на собі його погляд, від чого по моєму тілу пробігає табун мурашок. Та якого чорта моє тіло так реагує на його погляд? Швидко сідаю в машину та беру телефон до рук. Я так і не встигла подивитися хто там написав. Бачу повідомлення від Дані, яке нічого так і не пояснює.