Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Штірліц вирішив для себе, що сьогодні звільниться раніше і поїде з Принц-Альбрехтштрасе в Науен: там, у лісі, на розвилці доріг, стояв невеличкий ресторан Пауля, і, як рік і як п'ять років тому, син Пауля, безногий Курт, якимось дивом діставав свинину і частував своїх постійних клієнтів справжнім айсбайном з капустою.

Коли не бомбили, то здавалося, що війни взагалі нема: так само, як і колись, грала радіола, і низький голос Бруно Варнке наспівував: «О, як прекрасно було там, на Могельзеє…»

Але звільнитися раніше так і не вдалося Штірліцу. До нього зайшов Холтофф з гестапо й сказав:

— Я зовсім заплутався. Може, мій заарештований психічно неповноцінний, а може, його слід передати вам, у розвідку, бо він повторює те, що говорять по радіо ці англійські свині.

Штірліц пішов у кабінет Холтоффа і просидів там до дев'ятої години, слухаючи істерику астронома, заарештованого місцевим гестапо в Ванзеє.

— Невже у вас немає очей?! — кричав астроном. — Невже ви не розумієте, що все скінчилось?! Ми загинули! Невже ви не розумієте що кожна нова жертва тепер — це вандалізм! Ви безперестану твердили, що живете в ім'я нації! То йдіть звідси геть! Допоможіть решткам нації! Ви прирікаєте на загибель нещасних дітей! Ви фанатики, ненажерливі фанатики, що дорвалися до влади! Ви ситі, ви курите сигарети і п'єте каву! Дайте нам жити, як людям! — Астроном раптом завмер, витер піт зі скронь і тихо сказав: — Або вбийте мене швидше тут…

— Зачекайте, — сказав Штірліц. — Крик — не доказ. У вас є якісь конкретні пропозиції?

— Що? — злякано спитав астроном.

Спокійний голос Штірліца, його манера повагом розмовляти, при цьому ледь усміхаючись, приголомшили астронома: в тюрмі він уже звик до крику й зуботичин: до них звикають скоро, відвикають — повільно.

— Я питаю: які ваші конкретні пропозиції? Як нам урятувати дітей, жінок, старих людей? Що ви пропонуєте для цього зробити? Критикувати й лютувати — завжди легше. Висунути розумну програму дій — значно важче.

— Я не визнаю астрології, — відповів астроном, — але схиляюсь перед астрономією. Мене позбавили кафедри в Бонні…

— Тому ти й лютуєш, собако?! — закричав Холтофф.

— Стривайте, — сказав Штірліц, досадливо поморщившись, — не треба кричати… Говоріть далі, будь ласка…

— Ми живемо в рік неспокійного сонця. Вибухи протуберанців, передача величезної додаткової маси сонячної енергії впливає на світила, на планети й на зірки, впливає на наше невеличке людство…

— Ви, мабуть, — спитав Штірліц, — вивели якийсь гороскоп?

— Гороскоп — це інтуїтивна, а може, навіть геніальна недоведеність. Ні, я йду від звичайної, зовсім не геніальної гіпотези, яку я намагався висунути: про взаємозв'язок кожного, хто живе на землі, з небом і з сонцем… І цей взаємозв'язок допомагає мені точніше й тверезіше оцінювати все, що відбувається на землі моєї батьківщини…

— Мені буде цікаво поговорити з вами на цю тему детальніше, — сказав Штірліц. — Мабуть, мій товариш дозволить вам піти зараз до камери і днів два відпочити, а потім ми повернемося до цієї розмови.

Коли астронома вивели, Штірліц сказав:

— Та він трохи ненормальний. Хіба ти не бачиш? Усі вчені, письменники, артисти кожен по-своєму ненормальний. До них потрібен особливий підхід, бо вони живуть своїм життям, яке самі ж вигадали. Відправ цього дивака в нашу лікарню на експертизу. У нас зараз надто багато серйозної роботи, щоб марнувати час на безвідповідальних, хоча, може, й талановитих базік.

— Але ж він говорить, як справжній англієць з лондонського радіо… Або як отой клятий соціал-демократ, що знюхався з Москвою.

— Люди винайшли радіо, щоб його слухати. От він і наслухався. Ні, це несерйозно. Краще з ним зустрітися через кілька днів. Якщо він серйозний учений, тоді ми звернемося до Мюллера чи до Кальтенбруннера і попросимо, щоб дали йому хороший пайок і евакуювали в гори, туди, де зараз цвіт нашої науки, — нехай собі працює, він зразу ж перестане ляпати язиком, коли буде багато хліба з маслом і затишний будиночок у горах, у сосновому лісі, і ніхто нікого не бомбитиме… Хіба не так?

Холтофф посміхнувся:

— Тоді б ніхто не патякав, якби в кожного був будиночок у горах, багато хліба з маслом і нікого не бомбили…

Штірліц уважно поглянув на Холтоффа, почекав, поки той, не витримавши його погляду, став похапцем перекладати папірці на столі з місця на місце, і лише після цього широко й приязно посміхнувся своєму молодшому товаришеві по роботі…

15.2.1945 (20 годин 44 хвилини)

Стенограма наради у фюрера

«Були присутні Кейтель, Йодль, посланник Хавель — від міністерства закордонних справ, рейхслейтер Борман, обергрупенфюрер СС Фегеляйн — представник ставки рейхсфюрера СС, рейхсміністр промисловості Шпеєр, а також адмірал Фосс, капітан третього рангу Людде-Нейрат, адмірал фон Путкамер, ад'ютанти, стенографістки.

Борман. Хто там весь час ходить? Це нам заважає! І тихше, будь ласка, панове військові.

Путкамер. Я попросив полковника фон Белова дати мені останню довідку про стан люфтвафе в Італії.

Борман. Я не про полковника. Всі розмовляють, і це створює безугавний, набридливий шум.

Гітлер. Мені це не заважає. Пане генерал, на карту не нанесено, які зміни на сьогоднішній день у Курляндії.

Йодль. Мій фюрер, ви не звернули уваги: ось корективи сьогоднішнього ранку.

Гітлер. Дуже дрібний шрифт на карті. Спасибі, тепер я побачив.

Кейтель. Генерал Гудеріан знову наполягає на евакуації наших дивізій із Курляндії.

Гітлер. Це нерозумний план. Зараз війська генерала Рендулича, що залишилися в глибокому тилу росіян, за чотириста кілометрів від Ленінграда, тримають біля себе від сорока до сімдесяти російських дивізій. Якщо ми виведемо звідти наші війська, співвідношення сил під Берліном зразу ж зміниться — і це зовсім не на нашу користь, як це здається Гудеріанові. Якщо ж ми виведемо війська з Курляндії, тоді на кожну німецьку дивізію під Берліном буде припадати принаймні по три російських.

Борман. Треба бути тверезим політиком, пане фельдмаршал…

Кейтель. Я військовий, а не політик.

Борман. Ці поняття нероздільні в пору тотальної війни.

Гітлер. Для того щоб нам евакуювати війська, які стоять зараз у Курляндії, потрібно — зважаючи на досвід Лібавської операції — принаймні півроку. Це смішно. Нам відпущено години, саме години для того, щоб здобути перемогу. Кожен, хто може дивитися, аналізувати, робити висновки, мусить відповісти собі