Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » ТАРС уповноважений заявити… 📚 - Українською

Читати книгу - "ТАРС уповноважений заявити…"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "ТАРС уповноважений заявити…" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 82
Перейти на сторінку:
не вгадаєш, це нас, п'ятдесятилітніх, зразу видно — черевце, лисина, втома в очах, а ці…

— Заздриш?

— Звичайно.

— А я — ні. Я пишаюсь своїми літами. Справді, прожити півстоліття — як орден одержати… То чим же різняться наші монастирі від чужих?

— Відстанню.

— В Італії монастирі віддалені один від одного на п'ятдесят кілометрів — як максимум. Наші — на тисячі, тому й зберігали в собі ядро загальнонаціональної ідеї, так би мовити, певний стан духу.

— З марксизму завжди п'ятірку мав?

— Завжди.

— Я теж, тільки з тобою не згоден.

— А чому?

— Стан — це занадто туманно. Стан якого класу? Регіону? Армії? Чиновництва? Селянства? Не можна ж усіх одним миром мазати. Стан Пугачова, Катерини, пушкінського Гриньова? Єдина національна ідея завжди служить на благо якійсь одній групі, Митю, панівній групі.

— Ми з тобою повертаємось до проблеми схими, Віталію. Володарювання, або, інакше кажучи, обмеження, застосоване до поняття суспільства, служить гарантом державності.

— А я хіба заперечую? Я тільки запитую: якої державності? Монархію повалено — я маю на увазі не тільки нашу — завдяки її власному безсиллю, хоча вона теж являла собою державність. Наша свобода народилася на руїнах вікової державної ідеї, замішаної на дусі національної винятковості. Так, так, саме так! Інородців на всі заставки лаяли. Ти кажеш, іконопис — наслідок абсолютного спокою, ясності мети. Це — кризисний період, коли було нашестя, але ж вершини мистецтва — затям собі — породжені станом перехідним, тривалим; війна породжує блискуче мистецтво плаката; філософія не може народитися під гуркіт канонади. Війна — це бажання вижити, щоб продовжити бій завтра, мир — це коли живуть, щоб думати. Розум — основа індивідуальності, бо саме він створює особистість. Просто Росія часів Рубльова і Феофана Грека дала світові більше індивідуальностей, ніж дала пізніше, мабуть, у цьому й розгадка. І смішно вимагати від природи, щоб вона все ділила нарівно. Я, знаєш, збоку дивлюся на наше кіно: всі від нього вимагають шедеврів — вийми, не гріши! Але ж це смішно! Коли кіно було новиною, з'явилися Чаплін, Ейзенштейн, Клер, Васильєви, Довженко, Хічхок, але ж потім воно стало побутом, воно тепер телевізором стало, Митю! Отже, треба чекати, поки з'являться нові відкриття — отоді й здійсниться нова революція в кіно. І далі: навіть початок кіно дав двадцять, ну, тридцять шедеврів, а тепер це індустрія, потік, план! Як же від потоку можна вимагати рівня Ренесансу? Треба відійти і подивитися збоку, тоді зрозумієш, що й тепер є Годар, Курасава, Крамер, Фелліні, Тарковський, Пітер Устинов, Антоніоні, Абуладзе, Микита Михалков, нарешті. І — досить. Не можна більше, і так аж надто щедро!

— Ти що, не згоден, я не розумію тебе?

— Ти й не можеш зрозуміти, бо зайнятий собою. Слухай-но, а хто цей старий?

— Наш вахтер, дядя Міня.

— В нього обличчя Христа.

— Це він і є. Раніше на бігах, до речі, грав.

— Отже, і ти не втрачай надії — шлях до святості лежить через гріх… Морозивом почастуєш?

— Почастую.

Степанов обернувся, пошукав очима офіціантку Белочку; саме тоді до невеличкого залу, переобладнаного з веранди, зазирнув адміністратор.

— Чи немає тут товариша Славіна? — спитав він. — Негайно кличуть до телефону.

— Морозиво з'їсти не доведеться, — зітхнув Славін. — Щось, мабуть, невідкладне. Прощавай, Митяю.

Константинов

Коли Славін зайшов, Константинов співчутливо подивився на нього й сказав:

— Ви мене лаєте, мабуть, що розшукав вас?

— Авжеж.

— Не сердьтеся. Ось, почитайте, — Константинов подав йому листа із Луїсбургу. — Щойно одержали.

— Сигнал про майбутню висадку інопланетян в районі воєнного об'єкта? — посміхнувся Славін, виймаючи окуляри. — Чи дані про похолодання на сонці?

— При вашій схильності до глобальних схем це повідомлення не викликає інтересу…

Швидко прочитавши листа, Славін подивився на свого товариша; шкіра на лисій яйцеподібній голові зібралася зморшками на маківці, це бувало в моменти гострі, коли доводилося негайно приймати рішення.

Він подивився на Константинова запитливо.

— Уголос, — сказав той. — Давайте я прочитаю ще раз — уголос.

Константинов не поспішаючи надів окуляри в грубій оправі; обличчя його, хоч як це дивно — помолодшало (коли йому дали генерала, ветерани жартували: «Сорок п'ять років — не генеральський вік на сьогодні, хлопчисько ще, це тільки в наші роки зірки давали в тридцять); почав читати:

— «У грудні минулого року в номері «Хілтона» в Луїсбурзі два американи, один з них — Джон, домовлялися з росіянином, як вести роботу і передавати відомості про якогось «сусіда». У росіянина пика сита і він добре розмовляє португальською і англійською, сука йо… Хай загину через цього листа, але мовчати далі несила».

Константинов подивився на Славіна — в його очах бринів сміх.

— Ну, — сказав він, — ви готові коментувати, Віталію Всеволодовичу?

— Писав росіянин — це очевидно.

— В чому ви убачаєте цю очевидність?

— Добре визначена «сука».

— Ви вважаєте, що ЦРУ, якщо воно затіяло якусь гру, не могло проконсультуватися з філологами?

Славін хмикнув:

— Ті, хто готує перевидання «Толкового словаря» Даля, уникають контактів. Вони бояться відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності та спекуляцією — кожний том на чорному ринку коштує сто карбованців. А чому це вам так весело?

— Невже помітно?

— Авжеж.

— Весело тому, що я вирішив рискнути.

— Чим?

Константинов підсунув до себе аркуш паперу, вивів жирну одиницю, обвів її кільцем, подивився на Славіна:

— Почнемо з самого початку… Ведуться радіопередачі ЦРУ на Москву невиявленому агентові, ведуться часто, а останнім часом навіть — дуже часто. Розшифруванню, звичайно, не піддаються. Здогади нашого Панова так і лишаються здогадами, не більше, читати ми їх не можемо. Однак спитаймо самих себе: де зараз найгарячіша точка в світі?

— Мабуть, Нагонія. Хіба не так?

— Згоден. Отже, якщо лист — не гра, не спроба скомпрометувати когось із наших людей, які працюють у Луїсбурзі, тоді спитаємо себе ще раз: де найсильніші позиції ЦРУ в Африці?

— Саме в Луїсбурзі.

Константинов повторив:

— В Луїсбурзі, це правильно. А скільки кілометрів від кордону з Нагонією до Луїсбургу?

— Сімдесят.

— Так.

Константинов написав цифру «два» і обвів її ще товстішим кільцем.

— Тепер розглянемо третю позицію, — сказав він. — Припустімо, що гарячковість радіограм з європейського розвідцентру ЦРУ, яка дедалі зростає, пов'язана з загостренням ситуації в Нагонії. Припустімо, гаразд?

— Припустімо, — погодився Славін.

— Отже, якщо ми вирішимо рискнути і зупинимось на тому, що ЦРУ цікавить не так Луїсбург, як «сусід», тобто Нагонія, то, виходить, вони там затівають щось дуже серйозне?

— Я згоден з таким припущенням, хоча певен, риск тут є.

— Добре. Умовились. Рискуємо, спиняємось на версії, що ЦРУ готує щось у Нагонії і тому так смикає свого

1 ... 4 5 6 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТАРС уповноважений заявити…», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «ТАРС уповноважений заявити…» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "ТАРС уповноважений заявити…"