Читати книгу - "«Аристократ» із Вапнярки"

Таким було зобов'язання селекціонерів-шапкарів. Та незабаром і селекційна станція потрапила під реорганізацію. Залишилося тільки гасло. На той час гасла були модніші за шапки. Селекстанції, як тоді її називали, збудували нове двоповерхове приміщення, проте спорудили так, щоб не знімати гасла. Тоді й народився «Учкопопош» — учбовий комбінат по пошиттю шапок. Тут уже шапок не шили, а тільки вчилися шити їх.

З часом стали модними науково-дослідні інститути та їх філіали — більш, ніж шапки, але менш, ніж реорганізацій — «Учкопопош» став «Фіндіпошем». «Фіндіпош» зробив ще один прогресивний крок уперед: тут уже не шили і не вчилися шити шапки, а тільки вивчали попит на них. «Фіндіпошівці», відгукнувшись на заклик «оволодій суміжною професією», знову почали займатися селекцією, взявши зобов'язання створити новий вид досі нечуваної тварини. Так народилася ідея схрестити ондатру з їжаком.

Гасло на «Фіндіпоші» висіло те ж саме і, залежно від сезону, художник «Фіндіпошу» Даромир Чигиренко-Рєпнінський, що мав ставку молодшого наукового співробітника, освіжав заклик такими яскравими фарбами, що часто одержував зауваження: підбирати тони, але без внутрішніх натяків.

Зовні «Фіндіпош» нічим не відрізнявся від інших будівель, хіба що був трохи схожий на залізничний вокзал — коли в нього заходиш уперше через парадні двері, то сам незчуєшся, як тут-таки вийдеш через запасний хід у двір. Він міг би відрізнятися від інших ще й ліфтом, якби не його двоповерхова висота і співучі металеві сходи. Без них жодний науковий співробітник не міг би піднятися до справжніх висот науки, бо «Фіндіпош» в основному розміщався на другому поверсі. Унизу були складські приміщення, де зберігалися наукові експонати, котрі чекали свого часу. Сходи мали ще й ту особливість, що нижня частина їх під час сходження брала по черзі усі ноти нижньої октави, а верхня — верхні. Якщо йдеш уже верхньою частиною, то ноти стають такі високі, що здається ось-ось зірвуться і перейдуть на вереск, схожий на той, який ми можемо почути під дверима стоматолога. Але саме на цій найвищій ноті сходи й закінчувалися.

Для того, щоб потрапити у сам «Фіндіпош», треба було зробити зо три пробних проходи, щоб знову не вискочити у двір, де розташувалися вольєри з ондатрами, голубими норками, акваріуми з качконосом та електричним спрутом, двома скляними клітками, в яких жили хамелеони, що з нетерпінням очікували майбутніх експериментів і над якими висів майстерно виконаний відомим художником Чигиренком-Рєпнінським транспарант: «Візьмемо природу в свої руки».

Та будемо вважати, що вам, нарешті, вдалося потрапити до приміщення. Сходи під вашими ногами беруть останню ноту — і ви потрапляєте в коридор. Найкраще було б залишити за собою славнозвісну нитку Аріадни, бо сюди як потрапити, так і вийти однаково важко: усі кімнати прохідні і мають по троє дверей. Виняток становить лише кабінет Стратона Стратоновича Ковбика. У його кабінеті дверей — четверо. Правда, в оті четверті двері ніхто ніколи не заходив і не виходив. Подейкували, що то просто вмурована в стіну шафа, за якою колись було вікно.

Оригінальність будови «Фіндіпошу» полягала ще й у тому, що робочі кімнати й коридор об'єднані між собою. На зразок ванної і туалетної в модерних квартирах із шлакобетону та скла. Щоб до кінця зрозуміти усю своєрідність архітектурного задуму, на будинок треба подивитися з висоти пташиного польоту. Якби це комусь вдалося, то він був би приємно здивований, помітивши, що ця споруда скидається на шапку з відірваним вухом. І архітектурною зайвиною було саме оте відірване вухо, що пішло під туалет.

Ми добре розуміємо, як нудно читати усякі описи, а особливо будинків, робити екскурси в історію, але такий уже закон — без цього не обходиться жодний роман. Навіть найоригінальніший. Тому продовжимо це нудне заняття, аби тільки у вас склалося повне уявлення про знаменитий «Фіндіпош», навколо якого, в основному, й розгортатимуться описані далі події.

Центральним відділом «Фіндіпошу», як ви вже здогадалися, була бухгалтерія. Не лише тому, що вона об'єднувала колектив у єдине ціле, а й тому, що вона правила за негласну курильню і дискусійну. От і зараз тут розпалилися серйозні дебати. Михайло Танасович Ховрашкевич нав'язував слухачам свою нову теорію.

— То я вам так скажу, — починав він усі свої розмови. — Я оце задумався над одним ненормальним явищем, тобто, так би мовити, над одвічною помилкою людства. От, приміром, ми зібралися і про нас кажуть: «Між нами відбувся діалог». Але це ж неправильно. — Ховрашкевич підняв над головою вказівний палець. — А чому? Тому що всі без винятку випускають з уваги: коли співрозмовників не двоє, а троє — то це тріалог, четверо — тетралог, ну, і так далі — квінтолог, децилог… Оце зараз я якраз над цим, але суто між нами, працюю. Воно, правда, не за профілем, але я це роблю в години дозвілля. — Ховрашкевич на якусь мить замовк, про себе щось підраховуючи. — То я вам скажу так: у нас теж зараз не діалог, а сектилог. Вибачайте, уже септилог, бо зайшов Карло Іванович…

Бубон спідлоба глянув на Ховрашкевича і мовчки сів. Він страшенно не терпів цигаркового диму, а фіндіпошівці навмисне допікали йому курінням за те, що Карло Іванович добових виплачував не більше, ніж належало, і нікому з науковців не дозволяв їздити в м'яких вагонах та на літаку ТУ-134. Ця графа не стосувалася, тільки Стратона Стратоновича, який взагалі нікуди не їздив.

Це була не єдина помста Бубона. Ще він був спроможний і на інше, діючи через свого касира Адама Баронецького, котрого в «Фіндіпоші» називали Кухликом: наказував давати жартівникові-невдасі на відрядження утроє більше грошей, ніж той міг відзвітувати навіть при наявності двох квитків — туди й назад, усіх можливих і неможливих квитанцій. А тоді Карло Іванович з насолодою мучив кожну жертву до зарплатні. Якщо ж ця жертва своєчасно не вносила заборгованих грошей до каси, то Бубон відраховував їх саме тоді, коли фінанси були найнеобхідніші. Тут усі, нарешті, переконувалися, що хоч і не в грошах щастя, але й квитанціями їх не заміниш.

На кожному фіндіпошівському кабінеті висіли величезні таблички з назвами відділів. Відділ схрещування та внутрішнього вигляду шапки очолював Ховрашкевич. До реорганізації тут було два відділи: вичинки і начинки. Тепер їх об'єднали в один, а ще пізніше перейменували на ондатроживознавство та ондатромертвознавство. Цей відділ у «Фіндіпоші» вважався основним, і ним безпосередньо керував заступник Стратона Стратоновича Арій Федорович Нещадим.

Георг Панчішка, або, як його тут називали, Масик, очолював відділ під назвою гаманцеємність шапки та габаритність голови клієнта. Тому кожного відвідувача він визначав