Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Пригоди Незнайка і його товаришів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Незнайка і його товаришів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пригоди Незнайка і його товаришів" автора Микола Миколайович Носов. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 34
Перейти на сторінку:
прироблена гумова трубка з краником для того, щоб можна було попити газованої води на ходу, не зупиняючи машини.

Поспішайко навчився керувати цим автомобілем, і, якщо кому-небудь хотілося покататись, Поспішайко катав і нікому не відмовляв.

Найбільше любив кататись на автомобілі Сиропчик, бо під час поїздки він міг досхочу пити газованої води з сиропом. Незнайко теж дуже любив кататись на автомобілі, і Поспішайко часто його катав. Але Незнайкові захотілось самому навчитись водити автомобіль, і він став просити Поспішайка:

— Дай мені поїздити на автомобілі. Я теж хочу навчитися керувати.

— Ти не зумієш, — сказав Поспішайко. — Це ж тобі машина! Тут розуміти треба.

— А що тут розуміти! — відповів Незнайко. — Я бачив, як ти керуєш. Смикай за ручки та крути кермо. Все просто.

— Це тільки здається, що просто, а насправді важко. Ти й сам уб'єшся і машину розіб'єш.

— Ну, гаразд, Поспішайку! — образився Незнайко. — Попросиш ти в мене що-небудь, я тобі теж не дам.

Одного разу, коли Поспішайка не було вдома, Незнайко заліз в автомобіль, що стояв на подвір'ї, і ну смикати за підойми і натискувати на педалі. Спочатку в нього нічого не виходило, потім машина раптом заторохтіла її поїхала. Коротульки побачили це у вікно її повибігали надвір.

— Що ти робиш? — закричали вони. — Уб'єшся!

— Не вб'юся, — відповів Незнайко й тут же наїхав на собачу будку, що стояла посеред двору.

Трах-та-ра-рах! Будка розпалась на тріски. Добре, що Булька встиг вискочити з будки, а то Незнайко і його задавив би.

— От бачиш, що ти наробив! — закричав Знайко. — Зупинися зараз же!

Незнайко злякався, хотів зупинити машину і смикнув за якусь ручку. Та машина, замість того щоб зупинитися, поїхала ще швидше й налетіла на альтанку. Трах-та-ра-рах! Альтанка розпалась на шматочки. Незнайка з ніг до голови засипало трісками. Однією дошкою дістало по спині, другою тріснуло по потилиці.

Незнайко вхопився рукою за кермо і давай крутити. Автомобіль гасає по двору, а Незнайко кричить на всю горлянку:

— Братці, відчиніть швидше ворота, а то я тут усе перетрощу!

Коротульки відчинили ворота, Незнайко виїхав із двору і помчав вулицею. Почувши гамір, з усіх дворів вибігали коротульки.

— Бережись! — кричав Незнайко і мчав уперед.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик, лікар Пілюлька та інші коротульки бігли за ним. Але де там! Вони не могли його догнати.

Незнайко кружляв по всьому місту й не знав, як зупинити машину.

Зрештою автомобіль домчав до річки, упав з кручі й перекидом покотився униз. Незнайко випав з машини й лежав на березі, а газована машина впала в річку й потонула.

Знайко, Якосьбудько, Гвинтик і лікар Пілюлька підхопили Незнайка й понесли додому. Всі думали, що він уже мертвий.

Вдома його поклали в ліжко, і лише тут Незнайко розплющив очі. Він оглянувся довкола й спитав:

— Братці, я ще живий?

— Живий, живий, — відповів лікар Пілюлька. — Тільки лежи, прошу тебе, мені тебе оглянути треба.

Він роздягнув Незнайка й оглянув. Потім сказав:

— Дивно! Всі кістки цілі, тільки синяки є та декілька скіпок.

— Це я за дошку спиною зачепився, — сказав Незнайко.

— Доведеться витягати скіпки, — похитав головою Пілюлька.

— А це боляче? — злякався Незнайко.

— Анітрошки. Ось дай я зразу найбільшу витягну.

— Ой! — заверещав Незнайко. — Ай-ай!

— Що ти? Хіба болить? — здивувався Пілюлька.

— Ще як болить!

— Ну, потерпи, потерпи! Це тобі тільки так здається!

— Ні, не здається! Ой-ой! Ай-я-й!

— Ну, чого ти кричиш, наче я тебе ріжу? Я ж тебе не ріжу.

— Болить! Сам казав, що не болітиме, а тепер болить.

— Ну, тихше, тихше! Ще одну скіпку треба витягти.

— Ой! Не треба! Не треба! Краще я із скіпкою буду!

— Не можна! Наривати почне.

— Уй-уй-уй!

— Ну, вже все. Тепер треба тільки йодом помазати.

— А це боляче?

— Ні, йодом не боляче. Лежи спокійно.

— А-а-а!

— Не галасуй, не галасуй! На машині кататись любиш, а потерпіти трошки не любиш!

— Ой, пече як!

— Попече та й перестане. Зараз я тобі градусник поставлю.

— Ой, не треба градусника! Не треба!

— Чому?

— Буде боліти!

— Та від градусника не болить!

— Ти все кажеш — не болить, а потім болить!

— От чудний! Та хіба я тобі ніколи градусника не ставив?

— Ніколи.

— Ну ось тепер сам побачиш, що це не боляче, — сказав Пілюлька й пішов по градусник.

Незнайко схопився з ліжка, вистрибнув у відчинене вікно і. втік до свого приятеля Гунька. Лікар Пілюлька повернувся з градусником, дивиться, а Незнайка нема.

— От і лікуй такого хворого! — пробурчав Пілюлька. — Його лікуєш, лікуєш, а вій вистрибне у віконце і втече. Ну, куди це годиться!

Розділ шостий

ЯК ЗНАЙКО ПРИДУМАВ ПОВІТРЯНУ КУЛЮ

Знайко, який дуже любив читати, начитався у книгах про далекі країни й про різні цікаві мандрівки. Часто, коли вечорами робити було нічого, він розповідав своїм друзям про вичитане в книжках. Малюки дуже любили такі розповіді. Вони з цікавістю слухали про далекі країни, яких ніколи не бачили, але найбільше любили слухати про мандрівників, тому що з мандрівниками трапляються різні неймовірні історії і всякі дивовижні пригоди.

Наслухавшись таких історій, малюки стали мріяти про те, щоб і собі помандрувати. Деякі радили здійснити піший похід, інші пропонували сісти на човни й поплисти по річці, а Знайко сказав:

— Давайте зробимо повітряну кулю й на ній полетимо.

Ця вигадка дуже сподобалась усім. Коротульки ще ніколи не літали на повітряній кулі, і всіх малюків це дуже цікавило. Ніхто, звичайно, не знав, як робити повітряні кулі, але Знайко сказав, що він усе обміркує і тоді пояснить.

І от Знайко став думати. Думав він три дні її три ночі й придумав зробити кулю з гуми. Коротульки вміли добувати гуму. В їхньому місті росли квіти, схожі на фікуси. Якщо надрізати стебло такої квітки, то з нього витікає білий сік. Цей сік поступово гусне і перетворюється на гуму, з якої можна робити м'ячі її калоші.

Коли Знайко це придумав, він наказав коротулькам збирати гумовий сік. Усі приносили сік, для якого Знайко приготував велику бочку. Незнайко теж пішов збирати сік і зустрів на вулиці свого приятеля Гунька, який грався з двома малючками в скакалки.

— Послухай-но, Гуньку, яку ми штуку придумали, — сказав йому Незнайко. — Ти, брат, луснеш від заздрощів, коли дізнаєшся.

— От і не лусну, — відповів Гунько. — Дуже мені потрібно лускати!

— Луснеш,

1 ... 4 5 6 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Незнайка і його товаришів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Незнайка і його товаришів"