Читати книгу - "Небесна стріла"

Запанувала гнітюча тиша, слова демагога таки зробили враження на присутніх.

— Шкода, що ми відразу не здогадалися, що такі, як ви… — хрипким голосом, що аж клекотів від злости, почав кричати Мендоза.

Та йому знову не дали договорити. Цього разу почувся високий і пронизливий голос з американським акцентом.

— Заждіть! Заждіть! — закричав журналіст Снейт. — Це диво! Присягаюся, я бачив, як він щойно поворухнувся!

З цими словами журналіст побіг до труни, яка стояла на підвищенні, а натовп безумно ревів унизу. Наступної миті він повернув здивоване обличчя і покликав лікаря Кальдерона, який відразу ж поспішив уперед. Коли лікар і журналіст відійшли, всі побачили, що голова покійного лежить по-иншому. Натовп кричав і плакав від потрясіння, і раптово затих, тому що покійник несподівано застогнав, припіднявся на одному лікті і обвів усіх затуманеним поглядом.

Минули роки, а Джон Адамс Рейс, який до цього випадку з чудесами стикався лише в науці, так ніколи і не зміг до ладу описати те, що відбувалося у містечку в наступні дні. У той день у нього було таке враження, ніби він потрапив з реального світу в казковий, де немає ані часу, ані простору. Не минуло й пів години, а в місті почало творитися щось, чого не було останніх тисячу років. Здавалося, знову повернулися часи середньовіччя, і увесь народ, побачивши чудо, постригся у ченці. Тисячі людей на вулиці падали на коліна, сотні, навіть не рушаючи з місця, складали монаші обіти. Навіть обидва американці не могли думати ні про що инше, як тільки про чудо, яке вони щойно побачили. Містер Альварез також був вражений, він сидів, обхопивши голову руками, і повільно похитувався.

У всьому цьому торнадо благодати тонув слабкий голосок невисокого священика, який намагався щось сказати. Та його ніхто не чув і не слухав. А з тих несміливих жестів, які він робив, можна було зрозуміти, що він не жарт роздратований. Місіонер підійшов до краю парапету і, махнувши руками, як пінгвін, спробував ще раз утихомирити натовп.

Врешті, скориставшись хвилинним затишшям, отець Бравн висловив пастві усе своє обурення.

— О ви, дурні люди! — тремтячим голосом кричав він.

— Дурні, дурні люди!

Потім він похопився, рушив до сходів і поспіхом зійшов униз.

— Отче, куди ви? — поцікавився Мендоза з набагато більшою шанобливістю, аніж зазвичай.

— На телеграф, — швидко відповів отець Бравн. — Що? Ні, звичайно, не було ніякого чуда. Чому мало б трапитися якесь чудо? Вони не трапляються отак просто.

І він швидко побіг вниз, а люди кидалися перед ним на коліна, просячи благословення.

— Благословляю, благословляю, — похапцем промовляв священик. — Нехай вас Господь благословить! Може, бодай тоді порозумнішаєте!

Він побіг на телеграф і послав єпископові таку телеграму: «Тут розповідають неймовірну історію про чудо. Сподіваюся, Ваше Преосвященство не надаватиме цьому значення. Ця історія того не варта».

Священик так розхвилювався, що, дописавши, похитнувся, і Джон Рейс був змушений підтримати його.

— Дозвольте, я проведу вас додому, — сказав він. — Ви заслуговуєте більшої уваги аніж та, яку вам тут виявляють.

Джон Рейс і священик сиділи у кабінеті отця Бравна. На столі, так само, як і напередодні, лежали папери. Пляшка вина і порожній бокал стояли на тому самому місці.

— От тепер можна і подумати, — похмуро промовив отець Бравн.

— Здається, зараз вам не варто перевтомлюватися, — заперечив американець. — Вам корисно було б відпочити. Зрештою, про що ви маєте намір роздумувати?

— Мені досить часто доводилося розслідувати вбивства, — промовив отець Бравн. — А тепер ось доведеться з’ясувати, хто і навіщо вбив мене.

— На вашому місці я б спочатку випив вина, — порадив Рейс.

Отець Бравн підвівся, налив вина до бокала, підніс його, задумливо подивився кудись у порожнечу, і поставив бокал на місце. Потім знову сів і сказав:

— Знаєте, що я відчув, перш ніж помер? Можливо, ви не повірите, та перед смертю я відчув неймовірне здивування.

— Напевно, ви здивувалися тому, що вас вдарили по голові?

Отець Бравн нахилився до Рейса і тихо промовив:

— От і ні. Я здивувався тому, що мене не вдарили по голові.

Упродовж якогось часу Рейс дивився на священика так, ніби вирішив, що удар по голові не минув для отця Бравна безслідно, а потім запитав:

— Що ви маєте на увазі?

— Я маю на увазі, що перший вбивця підняв свою палицю над моєю головою, та так і не вдарив мене. А инший вбивця лише вдавав, що хоче вдарити мене ножем, та він мене навіть не подряпав. Все відбувалося так, ніби в театрі. Однак найдивніше сталося потім.

Отець Бравн задумливо подивився на папери, що лежали на столі, і продовжував:

— Незважаючи на те, що ані палиця, ані ніж не торкнулися до мене, я відчув, що непритомнію і зовсім не відчуваю ніг. Я зрозумів, що проти мене використали иншу зброю. Знаєте, що я подумав?

І з цими словами священик вказав на келих вина, що стояв на столі.

Рейс підняв келих і понюхав вино.

— Гадаю, ви маєте рацію, — сказав він. — Свого часу я працював в аптеці і вивчав хімію. Без хімічного аналізу важко щось стверджувати, та запах у цього вина дивний. Знаєте, отче, на Сході відомі ліки, з допомогою яких можна приспати людину. І сон такий глибокий, що видається, ніби людина померла.

— Ось-ось, — спокійно погодився священик. — Оце «чудо» було підлаштоване. Похорон був спланований до найменших деталей, до хвилини. Я починаю підозрювати,