Читати книгу - "Джмеленя та володарка злиднів"

Якими дружними і працьовитими були мешканці її будинку. Кожен завжди дбав не тільки про свою квартиру, а й про під’їзд, дах, сходи, подвір’я, горище й підвал. Дід Петро лазив на дах і сам поновлював флюгери, дід Василь доставляв бруківку й рівняв хідник, Любко й Маруся садили квіти й підстригали живопліт, вчитель Теодор разом з татом Гєником, дядьком Степаном й іншими сусідами залагоджували дірявий дах, швець Мефодій штукатурив стіни, Забродський ремонтував вхідні двері, пані Фрося завжди підтримувала чистоту в будинку й навколо, Кундрики впорядкували дитячий майданчик. Ніхто ніколи не перекладав спільні справи на чиїсь плечі, й саме тому життя в будинку номер сім було чудове.

А тепер усе інакше. Затишок зник усього за один день. І лише єдина людина цьому радіє, спостерігаючи з віконця підвалу.

Дзвінка лише тепер збагнула, що вікно Марениної кухні виходить у двір. Якщо ця стара пані у кухні, то її немає в кімнаті, вікно якої виходить на вулицю. І, може, тепер там, між шторами, є щілинка для цікавого погляду!

Швидко перебираючи ніжками, дівчинка пробігла через під’їзд і зупинилася на вулиці. Вікно не було заштореним зсередини, і крізь нього чітко видно ряди порожніх полиць. Горщиків там не було! Жодного!

До своєї квартири Дзвінка йшла повільно, ледве переставляючи ноги. Кудись поділася її звична жвавість, метушливість і дзвінкість. Голова дівчинки була зайнята важкими роздумами. Такими важкими, що їх важко було носити з собою.

Чому Марена зашторювала вікно, коли на полицях стояли горщики, і чому відсунула штори, коли горщики зникли? Мабуть, вона приховувала свою дивну колекцію старого посуду, а тепер їй немає чого приховувати. Навіщо Марена занесла горщик у квартиру Назаруків, коли тих не було вдома, і що вона робила з іншим горщиком біля дверей Забродських? Якщо на одному горщику написано «Хороба», на другому «Примха», то цікаво, які ж слова написано на інших? І чому дивні прикрі речі почали траплятися з мешканцями будинку під сьомим номером саме в той день, коли з квартири Марени зникли всі горщики?

О шостій вечора повернулися з роботи мама з татом, зайшовши до квартири майже одночасно. Вони були дуже сумні. Давно Джмеленя їх такими не бачила.

— Красуне моя, чому ти така невесела? — запитав тато маму, намагаючись надати бадьорості своєму голосу.

— Не питай, — зітхнула мама, — сьогодні на роботі з мене зняли премію. Сказали, що грошей на неї немає!

— Який кумедний збіг обставин! — тато сумно всміхнувся. — Мене з роботи звільнили. Скорочення штатів. Нікому зараз не потрібні хороші інженери. — І звернувся до бабці, яка саме вийшла в коридор: — Що там доброго у вас? Як життя моєї улюбленої і єдиної тещі?

— Улюбленої, бо єдиної. Що в мене, що в мене, — пробурмотіла бабця, — нужда в мене. Сьогодні ходила на базар і гаманець загубила з грошима, а там — вся пенсія. Тепер буду цілий місяць без власних коштів, — вона важко зітхнула.

— І не тільки ви, мамо, ми всі будемо терпіти злидні. Бо грошей у нас обмаль, а на прибутки в найближчий час нема чого чекати.

— О-хо-хо-хо… Злидні нас обсіли, — бабця, сумно зітхаючи, пішла назад до себе в кімнату.

— Нічого! — несподівано життєрадісно мовив тато Гєник. — Мені попередня робота не надто подобалась. Із завтрашнього ранку шукаю нову роботу. Хорошу, творчу, на мільйон!

Дзвінка вирішила не слухати дорослі розмови на кухні про фінансові справи. Різні там дебети й кредити її зовсім не цікавили. Що тут говорити, і так усе зрозуміло: кишенькових грошей тепер поменшає, якщо вони будуть узагалі.

На очі наверталися сльози від усього почутого й пережитого за день. Звідки стільки бід і лих? Але Джмеленя міцно стиснула зуби й кулаки, стримавши перші сльозинки. Героїчно шморгнувши носом, вона твердо вирішила: нема чого хлюпати й рюмсати! Потрібно боротися з негараздами! Всі вони не випадкові! І завтра вона дізнається їхню причину й поверне життя родини й рідного будинку в звичне хороше русло!

Почати можна з домашнього завдання. Нехай попри все завтра у неї будуть хороші оцінки!

Не спалося. Дзвінка переверталася з боку на бік, намагаючись звити з ковдри й подушок гніздечко для сну, та нічого не виходило. У голові міцно засіли думки про сьогоднішні негаразди в їхній сім’ї: проблеми на роботі в батьків, грошей нема, всі сумні. І сусіди захворіли! І весь двір свариться одне з одним! Що ж це відбувається?

Дзвінка вже майже задрімала, коли почула тихі голоси біля свого ліжка. Хтось говорив грубим сипким голосом:

— Вона моя! Вона знедолена!

Інший тоненький писклявий голос заперечував:

— Ні, моя! Вона нужденна!

Дівчинка нашорошила вуха й вистромила голову з-під ковдри. Побачивши власників голосів, вона мало не скрикнула від здивування! Посеред її кімнати, в плямі світла з вуличного ліхтаря, стояло двоє дивних істот! Таких вона також ніколи в житті не бачила, навіть у Марени та Назаруків. Те створіння, що говорило грубим сипким басом, було схоже на великого равлика, тільки от стебла з очима були замотані між собою у вузол, нижче них стирчав сухий ніс із довгим кінчиком, а під носом був широкий рот. Навряд чи це був равлик, адже носа й рота, схожих на людські, у равликів не буває! Тим більше вони не вміють розмовляти! З цим