Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Нескінченне відлуння 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченне відлуння"

457
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченне відлуння" автора Ірина Смоліч. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 47
Перейти на сторінку:
грою світла у величезних вікнах. Таке саме незабутнє враження на неї справив відомий готель «Бурж-ель-Араб», що перекладається як «Арабська Вежа», в Дубаї, де вона відпочивала кілька років тому.

Симона обминула газон перед головним входом, проскочила крізь скляні розсувні двері та опинилася у величезному холі, що нагадував концертну залу. І стіни, й підлога тут були викладені з сірого граніту, стелю прикрашали неймовірних розмірів кришталеві люстри у вигляді сталактитів. Ліворуч виблискували відполірованою сталлю ліфти, праворуч прилаштувалося бюро перепусток для відвідувачів. Симона, якій подобалося це місце, отримала тут роботу завдяки власниці компанії «Нью Сіті» Діані Полок. Вони познайомилися три роки тому на виставці, присвяченій сучасній архітектурі та дизайну. Діану підкорили яскравий талант і художнє бачення нової знайомої, і вона запропонувала їй посаду дизайнера у своїй компанії. На підтвердження правильності такого рішення замовлення посипалися на «Нью Сіті» наче з рога достатку. У свою чергу Симона отримала в цій тридцятисемирічній самотній жінці справжню споріднену душу. Діана вміла слухати, співчувати й незабаром перетворилася мало не на єдину людину у світі, кому Симона відкрила всю правду про трагедію, що назавжди змінила її життя.

Це сталося майже десять років тому. Симона і двоє її близьких друзів, яких звали Ян Краванія та Алек Вагрейн, зібралися на вихідні у гори. Стояла рання весна, і сніг на схилах лежав ще досить товстим шаром. Вони планували зійти на одну з вершин, а потім з'їхати звідти на сноубордах. Молоді люди практикували подібне й раніше — вони завжди використовували щонайменшу можливість, щоб проводити час за улюбленою справою. Всі троє обожнювали активний відпочинок і віддавали перевагу не молодіжним вечіркам, а вилазкам на природу. Тоді їм було лише по сімнадцять років.

Той злощасний день не склався з самого початку. На півдорозі Алек підвернув ногу і далі просувався, помітно кульгаючи. Дякувати богові, до місця, де вони збиралися влаштувати табір, залишалося недалеко. Щоправда, навіть тривалий нічний відпочинок не поліпшив ситуацію — юнак, як і раніше, відчував біль у щиколотці. Тому ні про який його спуск з гори не могло бути й мови, і Симона з Яном вирішили з'їхати вдвох.

З боку Алека це викликало справжню бурю емоцій.

— Ви зрадники, зрадники! — горлав він несамовито, від чого закладало вуха. — Я ненавиджу вас! Вам на мене начхати.

— Слухай, не дурій, — спробував заспокоїти його Ян, в той час, як Симона мовчки спостерігала за цією сценою. — Ми з'їдемо з гори лише раз. А потім вирушимо додому, де ти битимешся в істериці, скільки душа забажає.

— Битимешся в істериці? — слова Яна роздратували Алека ще більше. — Тобто он як ви про мене думаєте? То може, мені взагалі краще зникнути з вашого життя?

— Годі верзти казна-що, — тепер розсердився Ян. — Краще позбирай речі, ми невдовзі повернемося.

— Ну й ідіть під три чорти!

Це були останні слова, які Симона почула від Алека. Вони з Яном не змінили своїх планів й, прихопивши сноуборди, почали підйом на гору. Та раптом сталося те, чого ніхто не міг передбачити. Коли їм залишалося подолати лічені метри, нижче схилом зійшла лавина — саме туди, де був розташований їхній табір. Молоді люди кинулися донизу, але запізнилися: намет зірвало з металевих штирів, а Алек зник, і його не змогли відшукати навіть рятувальники, що прибули на місце трагедії. Більше хлопця ніхто ніколи не бачив.

Симона важко зітхнула та попрямувала до ліфта, намагаючись викинути з голови неприємні спогади. Зараз їй слід було думати виключно про роботу. Вона піднялася на сімнадцятий поверх і опинилася у головному офісі, де в цей час панувала звичайна вранішня метушня: дзвонили телефони, бігали кур'єри, біля кавоварки товклася галаслива молодь. З одного боку, така атмосфера дратувала її, але з іншого — відволікала від докучливих думок. Вона перетнула приміщення офісу, привіталася з секретаркою у приймальні та зупинилася перед кабінетом Діани.

Сьогодні Симона мала здавати ескізи для важливого проєкту, на який Діана покладала великі надії. Це могло дозволити компанії піднятися на якісно новий рівень. Симона була впевнена, що подрузі сподобається її робота, і все одно хвилювалася, немов перед іспитом. До того ж, попереду на неї очікував другий, не менш важкий етап. Після того, як ескізи пройдуть затвердження, необхідно буде перевести їх у тривимірну графіку, а потім скласти проєктну документацію, що охоплювала близько сорока специфікацій, планів і розгорток. Цю частину роботи Симона майже ненавиділа.

Постукавши у двері, вона зазирнула в кабінет, який більше нагадував конференц-залу на сотню місць. Одну стіну в ньому займали шафи, протилежна являла собою французьке вікно від стелі й до самої підлоги. Діана сиділа за величезним столом і переглядала документи. На ній був чорний діловий костюм; таке ж чорне, ніби воронове крило волосся, облямовувало кругле обличчя. На кінчику носа красувалися окуляри в класичній оправі, що робило її схожою на директорку школи. Діані пасував цей образ, хоча зайва суворість, і не тільки у зовнішньому вигляді, відлякувала чоловіків — своїм крутим норовом вона примудрялася наганяти острах буквально на кожного. Щоправда, одного разу Діана була заміжня за маловідомим, але симпатичним художником. Їхній шлюб тривав два роки, після чого бідолаха втік за першої ж нагоди, не залишивши їй навіть записку.

— О, Симона Кім власною персоною! Проходь, проходь, — вигукнула вона своїм низьким, глибоким голосом і помахом руки запросила подругу ввійти. — Я чекала на тебе. То як, принесла?

Симона у відповідь кивнула, зняла куртку та поклала її на стілець разом з сумочкою.

— Так, ось!

Щоб звільнити простір, Діана відсунула убік папери, після чого почала виймати ескізи з теки та розкладати їх на своєму величезному столі.

— Отже, подивімося, — вона поправила окуляри на носі й, глянувши на

1 ... 4 5 6 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченне відлуння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченне відлуння"