Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

На наш погляд, у цитованому фрагменті міститься кілька помилок, що, на нашу думку, зайвий раз свідчить про неможливість глибоко розібратися в сутності волинських подій без ознайомлення з усім комплексом архівних матеріалів, в нашому випадку маємо на увазі, передусім, польські.

По-перше, як буде показано нижче, українські повстанці організували на Волині збройні виступи не проти окремих польських сіл. Антипольська акція мала масовий характер, доказом чого може слугувати хоча б факт нападу загонів УПА лише протягом 11–13 липня 1943 р. майже одночасно на понад півтори сотні польських поселень.

По-друге, важко уявити собі, щоб польське цивільне населення Волині проводило геноцид місцевих українців або навіть допомагало гітлерівцям у його проведенні. Справа навіть не в тому, що це була не Холмщина чи Грубешівщина, де польські мешканці значно кількісно переважали українських жителів, тоді як на Волині було навпаки. У місцевих поляків просто не було ані таких намірів, ані такої потреби, ані навіть таких можливостей. Вони, собі на шкоду, ні на мить не сумнівалися в тому, що це їхня земля і що вона такою залишиться після війни.

Інша річ — «польська» допоміжна поліція на службі у німців, до якої пішла якась частина і місцевих поляків. Але ототожнювати дії цієї поліції з намірами всього польського загалу Волині рівнозначно тому, як ще донедавна в СРСР ідентифікували УПА з тими поліційними збройними формуваннями, які складалися з українців і знаходилися під німецьким контролем. Скоєні як польськими, так і українськими поліцаями злочини проти цивільного населення слід вважати злочинами гітлерівського режиму, а не злочинами польського чи українського народів. Так само важко повірити в те, що німці могли дозволити українцям або полякам самим сформувати поліцію, яку б останні використовували у власних цілях.

Не можемо погодитися і з твердженням, що радянські партизани проводили геноцид українців. Тут вкотре застосовані В. Сергійчуком загальні етнографічні терміни «українці» і «поляки» призводять лише до підміни понять. Радянські партизани боролися завзято проти ОУН і УПА — це так. Щодо їхнього ставлення до цивільного населення Волині, то радянських партизанів можна звинувачувати в тому, що вони систематично і здебільшого примусово збирали з місцевих жителів своєрідну «данину» продуктами харчування, одягом, взуттям тощо, на що, в принципі, на наш погляд, не мали права. Але такі дії не можна вважати геноцидом. Крім того, подібним чином поводили себе всі без винятку партизани, тобто і польські, і українські, зокрема щодо своєї людності.

Знову-таки, щоб не бути голослівними, зацитуємо уривок зі спогадів людини, яка знала про взаємини між українськими повстанцями і населенням Волині з власного досвіду. Колишній діяч ОУН М. Подворняк написав про це так: «На осінь 1943 р. УПА мала все, що їй було треба, але вона не мала найголовнішого, не мала підтримки населення... Дійшло до того, що люди наші тішилися, якщо десь в акції німці з поляками розбивали повстанців. Бандерівці надалі збирали з населення данину, але тепер вже збирали примусово. За кожний спротив селян карало СБ (Служба безпеки. — І. І.), яке тепер було таким самим пострахом, як колишнє НКВД чи Гестапо»[13].

Значний інтерес представляють документальні збірники і окремі масиви документів, опубліковані останніми роками, які прямо або опосередковано торкаються теми пропонованого дослідження і містять матеріали західноукраїнських державних архівів, зокрема Львова і Рівного, а також російських і польських архівних установ[14]. Вони доповнюють картину встановлення в Західній Україні радянського тоталітарного режиму, демонструють механізм діяльності репресивно-каральної системи, зокрема у боротьбі проти українського і польського національно-визвольних рухів, а також висвітлюють окремі аспекти протиборства останніх.

Цікавим науково-популярним виданням, розрахованим на широке коло читачів, слід уважати працю тернопільських дослідників О. Гайдая, Б. Хаварівського, В. Ханаса[15], у якій подані маловідомі факти протистояння Армії Крайової і УПА на території Тернопільської області. Заслугою авторів є те, що вони вперше ввели в науковий обіг матеріали фонду АК колишнього Тернопільського обкому Компартії України.

На увагу заслуговують також окремі розділи праці іншого тернопільського дослідника С. Ткачова[16], який, використовуючи раніше маловідомі архівні матеріали Державного архіву Тернопільської області (ДАТО), відтворює панораму дій формувань ОУН і УПА проти польського населення та участі поляків у винищувальних загонах на Тернопіллі у 1944–1945 роках.

Проблематика українсько-польського конфлікту в роки війни знайшла відображення в окремому розділі праці А. Русначенко, присвяченої національно-визвольним рухам в Україні, Білорусії та прибалтійських країнах. На думку автора, за конфлікт на Волині українська сторона несе, як сильніша, більшу відповідальність, хоча А. Русначенко і зауважує, що українці вели боротьбу на своїй землі, тоді як у Закерзонні сильнішими були поляки, тому основний тягар відповідальності за різанину і цілковита провина за депортацію населення в цьому регіоні лягає на останніх