Читати книгу - "Джовані Трапатоні"

— Гроші є… — вже радісніше мовила Лада.

— Скільки, скільки ти маєш грошей, добра дівчинко? — ворон пристав на одне здорове крило й з цікавістю подивився на Ладу.

— Я не знаю, але приблизно десь біля тисячі. Якщо вам треба точну суму, то я можу швиденько перерахувати.

— Це неправда, — зневажливо примруживши око, ображено прошепотів ворон.

— Що неправда? — розгубилася Лада.

— Така дівчинка, як ти, не може мати за кишенькові гроші таку мізерну суму.

— Тисяча — це зовсім не мізерна сума, — спробувала пояснити вона, але ворон одразу її перебив:

— Дівчинка, що живе у справжнісінькому палаці! Дівчинка, тато якої має в гардеробі п’ять тисяч костюмів та сім тисяч сорочок, повинна мати хоча би вісімдесят вісім тисяч триста сорок три гривні кишенькових грошей.

— А чому саме вісімдесят вісім тисяч триста сорок три гривні? — геть збентежившись, перепитала Лада.

— Та тому, що саме стільки грошей потрібно, аби купити вісімдесят вісім тисяч триста сорок три ґудзики! — обурившись Ладиній некмітливості, пояснив ворон. — Кожен ґудзик коштує одну гривню. А мені, аби викупити Маріам, треба ще вісімдесят вісім тисяч триста сорок три ґудзики. Ну, тепер зрозуміла?

— Починаю розуміти, — оговтавшись, відповіла вона. — Маріам, певно, ваша наречена?

— Ні-ні, ну що ти! Як можна?! Маріам зі справжнього царського роду, а я так собі… Ой, я не те хотів сказати! — перелякано виправився ворон, і спересердя на самого себе тричі вдарив себе по дзьобу здоровим крилом. — Звичайно, що я не так собі. І навіть більше! Я походжу з дуже відомого княжого роду Трапатоні! Мій прапрадідусь, князь Трапатоні — засновник найславетнішої воронячої династії в усій Італії! А я… Я його щасливий нащадок — Джовані Трапатоні! — трохи хвалькувато, задерши дзьобика догори, виголосив він. Але, зненацька втративши свідомість, гепнувся на стіл.

Лада розгублено дивилася на непритомного, понівеченого ворона, намагаючись збагнути, що їй зараз треба робити, аби врятувати його. Вона прислухалася — прямо під її вікнами хтось розчищав сніг, тихесенько наспівуючи якусь веселу китайську пісеньку.

— Ши Бо! — промайнула в неї рятівна думка. — Ну звісно, мені потрібен садівник Ши Бо! Адже він чудово розуміється на тибетській медицині та всіх лікарських травах!

Вона прожогом кинулася до вікна.

— Пане Ши Бо, — пошепки погукала вона садівника. — Пане Ши Бо!

— Панночко, доброго ранку! — вклонившись, привітався садівник, помітивши Ладу у вікні на другому поверсі. — Моє шанування…

— Пане Ши Бо, дуже вас прошу, мені негайно потрібна ваша допомога, — Лада намагалася підібрати необхідні слова, аби пояснити усю складність та дивність того, що тільки-но відбулося.

— Панночко, не хвилюйтеся, — ніжно всміхнувся садівник. — Ви завжди можете розраховувати на моє розуміння та допомогу. Я до ваших послуг.

— Пане Ши Бо, я не знаю, як це пояснити. Одним словом, візьміть, будь ласка, свій лікарський саквояж і негайно піднімайтеся до мене в кімнату. Тільки благаю вас, не баріться!

— Я зрозумів, панночко. Не хвилюйтеся, я швиденько, — прошепотів у відповідь Ши Бо і, кинувши лопату, помчав по свої лікарські причандалля.

Лада стояла, намагаючись хоч якось опанувати свою цілковиту розгубленість. І тут, щось пригадавши, вона кинулася до графина з водою. Набрала в рот води та відчайдушно порснула на бездиханного Трапатоні. Ворон миттєво підскочив, наче його щойно ошпарили окропом.

— А-а-а! — заверещав він, перелякано кліпаючи очима.

— Ну, слава Богу! — радісно вигукнула Лада. — А то я вже подумала, що ви померли…

— Що це було?! — приходячи до тями, прошепотів Трапатоні.

— Я оббризкала вас водою — так завжди роблять, коли хтось непритомніє.

— Хто тобі сказав таку дурницю? — ображено запитав ворон, обтираючи здоровим крилом воду та залишки бурульок.

— Ніхто не казав, я просто читала про таке у книжках. Коли хтось втрачає свідомість, його неодмінно збризкують холодною водою, і він одразу очунює…

— Жах… — прошепотів Джовані, ледь стримуючи гнів і, зірвавши у себе з носа велику бурульку, щосили жбурнув її на підлогу. — Ну сама подумай, добра дівчинко, якщо я так скачанів, що перетворився на суцільну бурульку, то хіба мені допоможе холодна вода? — І він спересердя знову зірвав із себе бурульку та шпурнув її через плече.

— Але ж холодна вода все-таки допомогла, — ніжно всміхнувшись його безпосередності, мовила Лада. — І до того ж, повір мені, Джовані, я зовсім не хотіла тебе ображати.

— Якщо ти не хочеш мене ображати, то не називай мене Джовані, — пробубонів ворон і зірвав із себе останню бурульку. — Невже ти не відчуваєш, що одне слово Джовані само по собі звучить некрасиво?

— Чому некрасиво?

— Та тому що Джовані Трапатоні звучить набагато краще! О, до речі, а тебе як звати?

— Лада, — тихо відповіла вона, співчутливо дивлячись на його поранене крило, з якого почала крапати кров. — Як твоє крило?

— Що? Крило? — ворон витріщився на своє крило, наскрізь пробите стрілою. — О, ні-і, — знесилено прошепотів він. — Отрута кураре миттєво вбиває стадо африканських слонів. Я цього не переживу, — жалібно простогнав Джовані та, втративши свідомість, знову гримнувся на стіл.

Лада одразу рішуче набрала у рот води та, не роздумуючи, знову випорснула її на бездиханного Трапатоні. Джовані миттєво прийшов до тями. Він знесилено витер здоровим крилом дзьоба і прошепотів:

— Слухай