Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Брати-віталійці 📚 - Українською

Читати книгу - "Брати-віталійці"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Брати-віталійці" автора Віллі Бредель. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 50
Перейти на сторінку:
зойкнули зі страху. Пробрав мороз і Клауса.

На ярмарку було багатенько співаків. Якийсь дідок у сивих-сивісіньких пелехах, лунко побринькуючи струнами, співав досить пристойним басом про багатства цього світу:

Перлини у готів — забава дітей, В них золота — сила-силенна, Із срібла — корита у їхніх свиней, В жінок — золоті веретена.

«Як гарно!» — захоплювався Клаус подумки.

— Дивіться, дивіться: сліпці йдуть! — гукнув хтось, і Клаус теж обернувся на голос. З усього видко, це ті сім розбійників, яких покарали у Шверіні. Отже, Йозеф не обманював. Сліпці плентались майданом, ухопивши один одного за манаття; вів їх одноногий каліка при костурі. На них теліпалось лахміття, а безокі обличчя були сіро-зелені. Всі семеро понаставляли шапки; один безнастанно викрикував:

— Змилуйтесь над нами, людоньки, змилуйтесь! Не дайте нам вмерти голодною смертю!

— А що, розбишаки, — кинув якийсь пастух, — минулась ваша гуляночка?

— Краще скажіть, скільки душ загубили, — додав інший. — Чи були ви бодай раз милосердні?

— Навіщо глумитися над бідолахами? — спитав Клаус у чоловіка поруч.

— Катюзі по заслузі, — відказав той. — Хто ж як не вони перепиняв селян на шляхах, убивав їх та грабував?

— Але ж тепер вони сліпі й нещасні.

— Так, перепало їм добре.

До сліпців підбігла дебела, вже й немолода жінка і гукнула:

— Ану, зупиніться!

Вона переступила шлях каліці. Той хіть-не-хіть став. Сліпці, наштовхуючись один на одного, спинились і нашорошили вуха.

— Ось уже три роки, — почала селянка, — як на шляху з Брюеля до Бютцова убито мого чоловіка. Чи не ваша це робота, бісові діти?

Сліпці щось розгублено пробубоніли і заперечно захитали головами. Розлючену селянку і сліпців, що стояли, мов спіймані на шкоді, хутко оточили селяни й городяни.

— А ви, сучі сини, й не думали, що то важить забрати у дітей батька, — вела вона далі. — Трійко діток було в нас, а четвертого сподівалися. Ще як мали ми при хаті дбайливого господаря, то сяк-так перебивались. А коли його не стало, нас обсіли злидні. Крихітка Ліза померла… померла з голоду… Ах ви, іроди, якого лиха накоїли!..

— Ганьба! — пролунало з натовпу.

— Бийте їх! — гукнув хтось інший.

— Але за це вас покарав господь, — провадила селянка уже жалісливим тоном. — Тепереньки голодується й вам. Ось беріть хліб, їжте на здоров’я і йдіть собі з богом! — Вона тицьнула кожному по окрайцю хліба.

Приголомшений люд на хвилю замовк. Потім хтось вигукнув:

— Славно, молодичко!

Довкола схвально загомоніли. Тепер підступалися й інші до сліпих і кидали їм хто по чверті, а хто по півпфеніга.

Клаус ухопив сусіда за руку й, не дивлячись на нього, промовив:

— Оце справді милосердя! Чи не так?

— Еге ж, — погодився той, розчулений, як і всі.

— Гляньте, нещасні плачуть!

Повагом сліпці рушили з місця і знову подибали гомінким майданом. Ніхто уже не шкилював їх і ніхто не глумився над ними.


У Вісмарі спалахнула чума. Всі застережні заходи були даремні, а всі моління безуспішні. За останні двадцять років чума заповзала до страдницького міста вже двічі, а тепер прийшла до нього завтретє. Вулиці наче вимерли. Городяни з відчаю били поклони в домівках — за поріг ніхто й не показувався. Знать і радники втекли з міста насампочатку пошесті. Всі кораблі покинули гавань; міську браму наглухо зачинили. Пустельними вулицями блукали на конях закутані по очі воїни. Довкола сновигали підводи — підзбирували мерців, а трупарі гукали перед зачиненими будинками, щоб подавали небіжчиків.

Аби очистити повітря од трупного духу, на майданах розкладали величезні багаття. Попервах усю добу дзвонили у дзвони, та згодом перестали, бо від невпинних вістувань про смерть городяни божеволіли.

У Вісмарі проживав знаменитий лікар Анжелікус, якого всі прозивали доктором і про якого ходила пославка, ніби він учився у великому місті Парижі. Вісмарців підбадьорювало бодай те, що мають під рукою неабиякого рятівника.

Лікареві не таланило з помічниками. Один помер у перший день моровиці; другий утік — мов його водою змило. А тепер, коли вчений лікарював біля хворих, йому прислужувала баба, яка й сама падала з ніг.

Дізнавшись про це, в підручні до нього прийшов Клаус.

Анжелікус попередив хлопця, яка небезпека загрожує йому, і спитав, чи доглядав він коли-небудь за хворими. «Ні», — ледве чутно відказав хлопець.

1 ... 4 5 6 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брати-віталійці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брати-віталійці"