Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Згодом, із ознак, що мають кваліфікуюче значення, розпочинається формування юридичних конструкцій, які використовуються у ході подальших дій по кваліфікації діяння. Це конструкції складу правопорушення: злочину, дисциплінарного правопорушення, адміністративного проступку, цивільного делікту, або ж конструкції складів діяння, вчиненого при обставинах, що усувають його злочинність, інших передбачених кримінальним законом діянь. Формування юридичних конструкцій здійснюється шляхом віднесення кожної з встановлених ознак до одного з елементів складу правопорушення: об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.

У ході впорядкування фактичних обставин справи відбувається виділення із них тих, які зібрані у законному порядку. Дані, які отримані з порушенням процесуальних норм при кваліфікації, до уваги не приймаються. Відповідна інформація або ж "відкидається" взагалі, або ж перевіряється і процесуально закріплюється і після того може знову увійти в орбіту кваліфікації.

Етап висунення версій кваліфікації

Наступний — другий етап стадії вибору кримінально-правової норми полягає у висуненні версій кваліфікації — виявленні групи суміжних складів правопорушень (складів інших діянь) і норм, які можуть охоплювати скоєне, чи й однієї такої норми. Для цього з груп ознак, які належать до окремих елементів складу, виділяються ті, що характеризують конкретні діяння. При цьому особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя можуть обмежитися відібранням ознак, характерних лише для якогось одного складу злочину, чи іншого правопорушення — якщо практичний досвід, інтуїція, сам "набір" встановлених ознак дозволяють зробити більш-менш однозначне припущення щодо того, яке саме посягання вчинено. Однак, такий підхід небезпечний, він може призвести до того, що поза увагою опиняться ознаки інших складів. Разом із тим, якщо серед можливих версій кваліфікації не буде висунута істинна, то вона і у подальших етапах та стадіях кваліфікації не буде фігурувати. А тим самим скоєне не буде кваліфіковане за нормою, яка насправді передбачає діяння. Висунення версій кваліфікації вимагає від особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді більш конкретного знання системи права. Тут потрібно вже знати типові юридичні конструкції, які утворюють окремі ознаки складу правопорушень.

Версії кваліфікації висуваються за певними ознаками Найчастіше "потрібні" норми знаходять за характером заподіяної шкоди (життю, власності, інтересам у сфері господарства), предметом (зброя, документи, наркотичні засоби), потерпілим (державний діяч, суддя, працівник підприємства) способом посягання (насильство, обман), спеціальним суб'єктом (службова особа, військовослужбовець). Тому при вивченні кримінального права важливе значення має виявлення системи кримінально-правових норм, групування таких норм не лише за об'єктом, але й за іншими ознаками.

У ході висунення версій кваліфікації відбувається перше порівняння фактичного і юридичного складів. При цьому формується один фактичний склад правопорушення (чи іншого передбаченого кримінальним законом діяння) і, як правило, кілька можливих юридичних складів, що відповідають виявленому фактичному складу.

Етап розмежування складів діянь

Третій етап стадії вибору правової норми полягає у розмежуванні юридичних конструкцій — складів діянь, які були створені у ході попереднього етапу. Насамперед, ця проблема виникає стосовно розмежування діянь, які відносяться до правопорушень. Воно відбувається, насамперед, за вертикаллю, тобто між окремими галузями права. Крім того, розмежування проводиться і за горизонталлю — між інститутами та нормами однієї галузі права. Здійснюється розмежування шляхом порівняння однойменних позитивних (тих, які потрібно встановити) або негативних (відсутність яких слід довести) ознак фактичного та юридичного складів правопорушень.

Врешті — решт можна сказати, що вибір норми здійснюється у ході розмежування правопорушень — шляхом послідовного "відкидання" тих ознак юридичного складу, які не відповідають виявленим ознакам фактичного складу правопорушення.

Етап виявлення норми, яка підлягає застосуванню

Нарешті, четвертий етап вибору правової норми — це виявлення однієї чи кількох (при сукупності) норм, які підлягають застосуванню. Як видно з вище викладеного, воно відбувається внаслідок розширення переліку правових норм, що можуть застосовуватися у ході висунення версій кваліфікації та наступного звуження цього переліку до однієї (чи кількох) норми у зв'язку з розмежуванням правопорушень, інших діянь.

Виявлення норми означає лише формальну відповідність фактичних і юридичних ознак діяння (фактичного і юридичного складу правопорушення). Воно відбувається з використанням лише конституюючих ознак посягання, названих у нормі Особливої частини кримінального закону, чи ознак діяння, вказаних у нормі Загальної частини. Для того, щоб констатувати, що скоєне є саме злочином (чи іншим правопорушенням) потрібно довести ще і наявність фактичних або сутнісних ознак — відсутність малозначності посягання, а тим самим його суспільну небезпеку, відсутність ознак, що усувають злочинність посягання. Але це вже здійснюється на наступній стадії кваліфікації злочину.

Описаний процес вибору кримінально-правової норми стосується логічної послідовності дій. У практичній діяльності він часто здійснюється простіше, шляхом інтуїтивного вибору за однією чи кількома типовими ознаками, шляхом "узнавання" відповідної норми за аналогією з раніше кваліфікованими злочинами.

Поняття встановлення відповідності між фактичними ознаками діяння і ознаками, передбаченими правовою нормою

Ця стадія як вже вказувалося, також складається із кількох етапів. В їх ході відбувається доведення істинності кваліфікації, яка на попередній стадії проведена лише за формальними ознаками, підтвердження того, що вчинене посягання є саме злочином, та що відсутні передбачені законом обставини, що усувають суспільну небезпеку та протиправність діяння.

Етап доведення наявності ознак складу злочину

Отже, перший етап другої стадії кваліфікації діяння полягає у доведенні наявності ознак складу злочину. Він полягає у послідовному співставленні фактичних ознак посягання з ознаками злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою. При цьому використовується юридична конструкція складу злочину. Відомо, що в теорії кримінального права прийнято виділяти двадцять ознак складу злочину (деякі автори називають двадцять одну ознаку — виділяючи як самостійну — емоційний стан особи, або ж дев'ятнадцять — вважаючи, що причиновий зв'язок становить не самостійну ознаку а є складовою суспільно-небезпечних наслідків), які розділені на чотири групи — елементи складу злочину. Жодна із конструкцій складів злочинів, передбачених нормами чинного КК України, не містить в собі всі двадцять ознак, звичайно, вона характеризується набагато меншою їх кількістю, які для даного складу злочину прийнято називати обов'язковими. У кримінально-правовій теорії та на практиці ознаки складу злочину прийнято аналізувати у певній послідовності, за елементами складу злочину. Починають з об'єктивних ознак (тих, що відносяться до об'єкта та об'єктивної сторони), а потім переходять до суб'єктивних ознак. Що ж до аналізу останніх, то загальновизнаної схеми не вироблено. Одні вважають, що спочатку належить доводити наявність ознак