Читати книгу - "Справа Сен-Ф'якрів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Я подумав і про це… Анічогісінько! Графиня також не прийняла й отрути… Отже, як бачите, не так легко припускати…
Метре насуплено втупився ліворуч, туди, де серед дерев виднівся червоний дах будинку управителя. Там він народився…
— Скажіть у кількох словах: яке життя ведуть тут, у замку?.. — тихо запитав він.
— Ви знаєте про це стільки ж, як і я… Покійна була з тих жінок, що являють собою взірець бездоганної поведінки аж до сорока — сорока п'яти років… Проте, коли граф помер, коли син подався до Парижа продовжувати навчання…
— Отже, тоді?..
— В замку почали з'являтися якісь секретарі, що трималися більш-менш довго… Ви щойно бачили останнього…
— А з грошима як?
— Замок закладено… Три ферми з чотирьох продано… Час від часу приїздить антиквар по речі, що ще чогось варті…
— А син?
— Я дуже мало знаю його. Кажуть, це такий тип…
— Дякую!
Мегре рушив до дверей. Та Бушардон пішов слідом за ним.
— Між нами, я дуже хотів би знати, як ви опинилися в церкві саме сьогодні вранці…
— Так, це справді трохи дивно…
— Мені здається, що я вже десь вас бачив…
— Можливо…
І Мегре, наддавши ходи, попрямував коридором. У голові йому було якось порожньо, бо він не виспався минулої ночі. А може, й застудився в корчмі Марі Татен. Він побачив Жана, що йшов униз, в костюмі, але на ногах іще мав пантофлі. Саме в цю хвилину якась машина з гуркотом, що свідчив про відсутність глушителя, в'їхала у двір замка.
Це було маленьке спортивне авто жовтогарячого кольору, довге, вузьке, незручне для пасажирів. 3 нього вийшов чоловік у шкіряному пальті, зупинився в холі і, знімаючи шолом, гукнув:
— Хелло! Є тут хто-небудь? Чи усі ще сплять?..
Він раптом помітив Мегре й окинув його цікавим поглядом.
— Ну то що?
— Тихше!.. Мені треба з вами поговорити…
Поруч із комісаром стояв Жан, блідий, схвильований. Проходячи повз нього, граф де Сен-Ф'якр плеснув його по плечу й жартівливо сказав:
— Ти ще й досі тут, негіднику?
Здавалося, що він, однак, не має нічого проти Жанової присутності — лише глибоко зневажає його.
— Сподіваюсь, не сталося нічого страшного?
— Сьогодні вранці у церкві померла ваша мати.
* * *
Морісу де Сен-Ф'якру було тридцять років, так само як і Жанові. Вони були однакові на зріст, але граф був кремезніший, трохи огрядніший, особливо в своїй шкіряній автомобільній куртці. Від усього його єства аж пашіло життям, й видно було, що воно в нього безтурботне. Світлі очі були веселі, насмішкуваті.
Почувши, що сказав Мегре, він спохмурнів і збентежився.
— Не може бути!
— Ходімо зі мною.
— Ще чого!.. Я тут…
— Що?..
— Нічого! Де вона?
Граф сторопіло зайшов до спальні, підняв ковдру рівно настільки, щоб побачити обличчя небіжчиці. Жодного вияву горя. Жодної сльози. Жодного драматичного жесту.
— Бідолашна стара!.. — стиха вимовив він.
Жан вважав своїм обов'язком супроводити їх до дверей, але граф, побачивши його, гримнув:
— Ану, забирайся звідси!
Він починав нервувати. Ходив сюди й туди по спальні, аж поки не наштовхнувся на лікаря.
— Чому вона вмерла, Бушардоне?
— Розрив серця, пане Моріс… Можливо, комісар знає більше, ніж я…
Граф швидко обернувся до Мегре.
— Ви з поліції?.. Що ж сталося?..
— Може, ви приділите мені кілька хвилин?.. Нам краще провітритися, пройтися селом… Ви залишаєтесь тут, докторе?..
— Я хотів піти на полювання і…
— Нічого! Підете іншим разом!
Моріс де Сен-Ф'якр пішов слідом за Мегре, замислено втупивши очі в землю. Коли вони вийшли на головну алею парку, меса, що почалась о сьомій, уже закінчилася й парафіяни, численніші, ніж після вранішньої відправи, виходили з церкви, збираючись групами на паперті. Один за одним люди потягнулися на цвинтар, і за його. Муром уже виднілися голови перших відвідувачів.
Холод ставав щодалі пронизливіший, певно, через вітер, що ганяв майданом опале листя, підіймав і крутив його, мов птахів, понад ставом Нотр-Дам.
Мегре почав натоптувати люльку. Чи не заради неї він витяг надвір свого співрозмовника? А втім, доктор курив навіть у спальні померлої, та й сам Мегре мав звичку палити будь-де.
Тільки не в замку! Це особливе місце, яке в роки юності було для нього втіленням усього недоступного!
— Сьогодні граф закликав мене до бібліотеки, щоб трохи попрацювати разом! — казав його батько з нотками гордості в голосі.
А хлопчисько, що ним тоді був Мегре, з повагою поглядав здалеку на дитячого візка, якого котила нянька в глибині парку. Немовлям, що лежало у візку, був Моріс де Сен-Ф'якр!
— Чи скористає хто-небудь із смерті вашої матері?
— Не розумію… Адже доктор щойно сказав…
Граф був дуже стривожений. Він квапливо схопив папірець із попередженням про злочин, що йому простяг Мегре.
— Що це означає?.. Бушардон сказав про розрив серця…
— Про розрив серця, що його хтось передбачив ще два тижні тому!
Вони поволі, крокуючи в ритм своїм роздумам, наближалися до церкви, а селяни проводжали їх цікавими поглядами.
Що ви збиралися робити тут сьогодні вранці?
— Це запитання я ставлю зараз сам собі, — промовив граф. — Щойно ви запитали мене, чи хто-небудь… Так… Є така людина, якій вигідна смерть моєї матері. Це я сам!
Граф не жартував. Чоло його було нахмурене. Повз них на велосипеді проїхав якийсь чоловік; граф привітався, назвавши
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справа Сен-Ф'якрів», після закриття браузера.