Читати книгу - "Війна з саламандрами, Карел"

Було гаряче редакційне літо, пора, коли не відбувається нічого, ну так-таки нічого, коли завмирає політика й немає ніякої ситуації в Європі; а проте і в цю пору читачі газет, які лежать у агонії нудьги десь на берегах вод або в ріденькому затінку дерев, деморалізовані сонцем, природою, сільським спокоєм і взагалі здоровим, простим життям у відпустці, чекають - хоча й розчаровуючись день у день,- що хоч у цьому номері буде щось нове, підбадьорливе: якесь там убивство, або війна, або землетрус, одне слово - Щось; а коли не знаходять його, то жмакають газету й із прикрістю оголошують, що в цій газеті нема нічого, ну просто-таки Нічого, що читати її не варт і що вони її більше не передплачуватимуть.

А тим часом у редакції сидять, мов сироти, п’ятеро чи шестеро співробітників - бо решта колег теж у відпустці, де вони так само роздратовано жмакають газети й нарікають, що сьогодні в цій газеті нема нічого, ну просто-таки Нічого. А зі складальні виходить метранпаж і докірливо мовить:

- Панове, панове, ще нема передовиці на завтра.

- То дайте... ну, оту статтю... про економічне становище Болгарії,- відказує один із редакційних сиріт.

Метранпаж тяжко зітхає:

- А хто ж її читатиме, пане редакторе? Знов у цілому номері не буде нічого читабельного.

Шестеро редакційних сиріт зводять очі до стелі, ніби там можна знайти щось Читабельне.

- От якби сталося Щось,- нерішуче озивається один.

- Або якби добути... якийсь... цікавий репортаж,- докидає другий.

- Про що?

- Не знаю.

- Або вигадати... якийсь новий вітамін,- буркає третій.

- Улітку? - скептично перепитує четвертий.- Е, ні, вітаміни - це для освіченої публіки, воно більше підходить на осінь.

- Та й спека ж, господи,- позіхає п’ятий.- От якби що-небудь про полярні краї.

- Але що?

- Та що-небудь. Як про отого ескімоса Вельцля. 10 Обморожені пальці, вічна мерзлота і таке інше.

- Сказати легко,- каже шостий.- Та звідки його взяти?

У редакції запановує безнадійна тиша.

- Я в неділю був у Євічку...- нерішуче озвався метранпаж.

- Ну, і що там?

- Та казали, буцімто приїхав у відпустку один там капітан Вантох. Він буцімто родом звідти - з Євічка.

- Який Вантох?

- А такий гладкий. Він буцімто капітан морського судна, той Вантох. Розказують, ніби десь там добував перли.

Пан Голомбек перезирнувся з паном Валентою.

- Де ж він їх добував?

- На Суматрі... й на Целебесі... Взагалі десь там. Він буцімто тридцять років там прожив.

- Так це ж ідея,- сказав пан Валента.- З цього може вийти першорядний репортаж. Поїдемо, Голомбеку?

- Що ж, можна спробувати,- відказав пан Голомбек і встав зі столу, на якому сидів.

- А онде він,- сказав їм хазяїн готелю в Євічку.

За столиком у садку сидів, широко розставивши ноги, огрядний добродій у білому кашкеті, пив пиво й замислено водив по столу товстим вказівним пальцем. Обидва газетярі попростували до нього.

- Редактор Валента.

- Редактор Голомбек.

Огрядний добродій підвів очі.

- What? Що?

- Я редактор Валента.

- А я редактор Голомбек.

Огрядний добродій статечно звівся на стільці.

- Captain van Toch. Very glad. 11 Сідайте, хлопці.

Обидва репортери охоче сіли й поклали перед собою блокноти.

- Що питимете, хлопці?

- Зельтерську з малиновим сиропом,- сказав пан Валента.

- З малиновим сиропом? - недовірливо перепитав капітан.- А чого це? Хазяїне, принесіть їм пива. То чого ви, власне, хочете? -спитав він, зіпершись ліктями на стіл.

- Це правда, пане Вантох, що ви тут народилися?

- Ja. 12 Народився.

- А скажіть, будь ласка: як ви попали на море?

- А через Гамбург.

- І давно вже ви капітан?

- Двадцять років, хлопче. Документи тут,- із притиском сказав капітан, поплескавши по нагрудній кишені.- Можу показати.

Панові Голомбеку дуже хотілось побачити, які на вигляд капітанські документи, але він стримав це бажання.

- Чималий шмат світу побачили за ці двадцять років, пане капітане, правда?

- Ja. Чималий.

- Де ж ви бували?

- Java. Borneo. Philippines. Fidji Islands. Solomon Islands. Carolines. Samoa. Damned Clipperton Island. A lot of damned islands, 13 хлопче. А що?

- Та просто так, цікаво. Ми б хотіли, щоб ви нам розповіли більше.

- Ja. Просто так, еге? - Капітан втупив у них свої блідо-голубі очі.- То ви з police... з як її... з поліції, еге?

- Ні, пане капітане. Ми з газети.

- Ага, з газети. Reporters, 14 так? Ну, то пишіть. Captain J. van Toch, капітан судна «Кандон-Бандунг»...

- Як?

- «Кандон-Бандунг», порт Сурабайя. Мета подорожі - vacances... як це буде?

- Відпустка.

- Ja, хай йому біс, відпустка. Отак і надрукуйте в своїй газеті, хто прибув. А тепер сховайте свої блокноти, хлоп’ята. Your health. 15

- Пане ван Тох, ми прийшли до вас, щоб ви нам розповіли щось із свого життя.

- А навіщо?

- Ми надрукуємо в газеті. Публіці буде дуже цікаво прочитати про далекі острови, про все, що там бачив і чого зазнав їхній земляк, чех, родом з Євічка.

Капітан закивав головою.

- Це правда. Так, хлопче, я єдиний captain на весь Євічек. Що так, то так. Кажуть, ніби є з тутешніх ще один капітан, такий... із як його... з каруселі, але, по-моєму... то не справжній капітан,-додав він довірчим тоном.- Тут уся річ у тоннажі, розумієш?

- А який тоннаж був у вашого судна?

- Дванадцять тисяч тонн, юначе.

- О, то ви були солідний капітан!

-