Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс 📚 - Українською

Читати книгу - "Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс"

267
0
14.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Різдвяна пісня" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 29
Перейти на сторінку:
й цариці Савські, Авраами та Валтасари, янголи, що сходять на землю на хмарах, схожих на перини, й апостоли, що виходять у море в схожих на соусниці човнах,- словом, сотні фігур, які могли б зайняти думки Скруджа. Але ні - обличчя Марлі, який помер сім років тому, виникло раптом перед ним, ожило знову, як колись жезл пророка 4 , і затулило все інше. І на який би кахель Скрудж не глянув, на кожному одразу ж чітко виступала голова Марлі - так, немовби на гладкій поверхні кахлів не було зовсім ніяких зображень, зате вона була здатна відтворювати образи з уривків думок, які безладно миготіли в його голові.

- Дурниці! - пробурчав Скрудж і закрокував по кімнаті.

Пройшовшись кілька разів із кутка в куток, він знову сів на стілець і відкинув голову на спинку. І погляд його випадково спинився на дзвіночку. Цей старий, давним-давно непотрібний дзвіночок невідь-чому повісили колись у кімнаті і з’єднали з одним із приміщень верхнього поверху. Безмежно здивувавшись і відчувши нез’ясований страх, Скрудж помітив раптом, що дзвіночок починає розгойдуватися. Спочатку він розгойдувався ледь помітно, і дзенькоту майже не було чутно, але незабаром задзвонив голосно, і йому почали вторити всі дзвіночки в будинку.

Дзенькіт тривав, певно, не більше хвилини, але Скруджеві ця хвилина видалася вічністю. Потім дзвіночки змовкли так само раптово, як і задзвонили,- всі разом. І одразу ж звідкись ізнизу почувся брязкіт заліза - немовби в льоху хтось тягнув почерез бочки важкий ланцюг. Мимоволі Скруджеві пригадалися розповіді про те, що коли в будинках з’являються привиди, вони зазвичай тягають за собою ланцюга.

І тут двері льоху розчинилася з таким гуркотом, наче вистрілили з гармати, і дзенькіт ланцюгів почувся ще виразніше. Ось він уже на сходах і наближається до квартири Скруджа.

- Однаково дурниці! - мовив Скрудж.- Не вірю я в привидів.

Проте він змінився на лиці, коли побачив привида перед собою. Той легко проникнув у кімнату крізь замкнені двері й став перед Скруджем. І в ту ж мить полум’я, що вже зовсім загасло в каміні, раптом яскраво спалахнуло, немов хотіло вигукнути: «Я впізнаю його! Це - Дух Марлі!» - і знову померкло.

Те саме обличчя, абсолютно те саме. Так, це був Марлі зі своєю самокруткою, у своїй незмінній жилетці, у панталонах в обтяжку і чоботах; носаки на чоботах стирчали, волосся на голові стирчало, самокрутка стирчала, поли сюртука відстовбурчувалися. Довгий ланцюг оперізував його і хвостом волікся по підлозі; Скрудж чудово його розгледів - він був із ключів, навісних замків, скарбничок, документів, ґросбухів і важких гаманців із залізними застібками. Тіло привида було прозоре, так що Скрудж, розглядаючи його спереду, чітко бачив крізь жилетку два ґудзики ззаду на сюртуку.

Скруджеві не раз доводилося чути, що в Марлі немає серця, але до тієї хвилини він ніколи цьому не вірив.

Ні, він і тепер не міг у це повірити. Він витріщився на привида і виразно бачив, що той стоїть перед ним, і чіпко відчував на собі мертвецький погляд. Він розгледів навіть, із якої тканини зшита хустина, що обкутувала голову й шию привида, і подумав, що такої хустини він ніколи не бачив у покійного Марлі. І все-таки він не хотів вірити своїм очам.

- Що це означає? - вимовив Скрудж уїдливо й холодно, як завжди.- Чого вам від мене треба?

- Багато чого.- Не могло бути ні найменшого сумніву в тому, що це голос Марлі.

- Хто ви такий?

- Запитай краще, ким я був?

- То ким же ви були? - запитав Скрудж, підвищивши голос.- Ви занадто специфічний, як для привида.- Він хотів сказати примхливий, але побоявся, що це звучатиме як каламбур.

- За життя я був твоїм компаньйоном, Джейкобом Марлі.

- Чи бажали б ви… Чи не могли б ви присісти? - запитав Скрудж, із підозрою вдивляючись у привида.

- Можу.

- То сядьте.

Запитуючи, Скрудж не був певен у тому, що така безтілесна істота спроможна сидіти в кріслі, й побоювався, чи не спричинить це якихось непорозумінь. Але привид, як ні в чому не бувало, сів у крісло по інший бік каміна. Здавалося, це була геть звична для нього річ.

- Ти не віриш у мене,- мовив привид.

- Ні, не вірю,- сказав Скрудж.

- Що ж, крім твоїх власних відчуттів, могло би переконати тебе в тому, що я існую?

- Не знаю.

- Чому ж ти не хочеш вірити своїм очам і вухам?

- Бо на них впливає кожна дрібниця,- сказав Скрудж.- Найменші негаразди з травленням, і їм уже не можна довіряти. Може, ви зовсім не ви, а неперетравлений шматок яловичини, або зайва крапля гірчиці, або скибочка сиру чи непросмажена картоплина. Може, ви з’явилися не з царства духів, а з духовки, звідки я знаю!

Скрудж за своєю природою був не вельми гострий на язик, а зараз йому й поготів було не до жартів, але він намагався жартувати, щоб хоч трохи розвіяти страх і спрямувати свої думки на інше, бо, правду кажучи, від голосу привида у нього кров стигла в жилах.

Сидіти мовчки, уп’явшись у ці нерухомі, осклянілі очі,- ні, чорт забирай; Скрудж відчував, що такого катування він не витерпить! І до того ж, було щось невимовно моторошне в загробній атмосфері, яка оточувала привида. Скрудж сам цього ніби й не відчував, але він виразно бачив, що привид приніс її з собою, бо хоча той і сидів геть нерухомо, та волосся, поли сюртука і носаки чобіт весь час ворушилися, немов на них дихало жаром з якоїсь пекельної вогненної печі.

- Бачите цю зубочистку? - запитав Скрудж, зо страху переходячи в наступ і намагаючись хоча б на мить відвернути від себе камінно-непорушний погляд.

- Бачу,- мовив привид.

- Але ж ви не дивитеся на неї,- сказав Скрудж.

- Не дивлюся,- відповів той,- але бачу.

- Гаразд,- мовив Скрудж.- Досить мені її проковтнути, щоб до кінця моїх днів мене переслідували

1 ... 4 5 6 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс"