Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Гайдамаки, Шевченко Т. Г. 📚 - Українською

Читати книгу - "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."

198
0
14.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гайдамаки" автора Шевченко Т. Г.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 16
Перейти на сторінку:
class="s1 s2">Понура шлях­та, мов хор­ти,

За двері вий­шла. Сам по­за­ду,

Бере зомлілую…

Де ж ти,

Яремо, де ти? по­ди­ви­ся!

А він, манд­ру­ючи, співа,

Як На­ли­вай­ко з ля­хом бив­ся.

Ляхи про­па­ли; не­жи­ва

Пропала з ни­ми і Ок­са­на.

Собаки де-де по Вільшаній

Загавкають та й за­мов­чать.

Біліє місяць; лю­де сплять,

І ти­тар спить… Не ра­но вста­не:

Навіки, пра­вед­ний, зас­нув.27

Горіло світло, по­га­са­ло,

Погасло… Мерт­вий мов здриг­нув.

І сум­но-сум­но в хаті ста­ло.

СВЯТО В ЧИГИРИНІ 28

 

 

Гетьмани, гетьма­ни, як­би-то ви вста­ли,

Встали, по­ди­ви­лись на той Чи­ги­рин,

Що ви бу­ду­ва­ли, де ви па­ну­ва­ли!

Заплакали б тяж­ко, бо ви б не пізна­ли

Козацької сла­ви убо­гих руїн.

 

Базари, де військо, як мо­ре чер­во­не,

Перед бун­чу­ка­ми, бу­ва­ло, го­рить,

А яс­но­вельмож­ний, на во­ронім коні,

Блисне бу­ла­вою - мо­ре за­ки­пить…

Закипить, і роз­ли­ло­ся

Степами, яра­ми;

Лихо мліє пе­ред ни­ми…

А за ко­за­ка­ми…

Та що й ка­зать? Ми­ну­ло­ся;

А те, що ми­ну­ло,

Не зга­дуй­те, па­ни-бра­ти,

Бо щоб не по­чу­ли.

Та й що з то­го, що зга­даєш?

Згадаєш - зап­ла­чеш.

Ну, хоч гля­нем на Чи­ги­рин,

Колись-то ко­за­чий.

 

Із-за лісу, з-за ту­ма­ну,

Місяць вип­ли­ває,

Червоніє, круг­ло­ли­ций,

Горить, а не сяє,

Неначе зна, що не тре­ба

Людям йо­го світу,

Що по­жа­ри Ук­раїну

Нагріють, освітять.

І смерк­ло­ся, а в Чиг­рині,

Як у до­мо­вині.

Сумно-сумно. (Отак бу­ло

По всій Ук­раїні

Против ночі Ма­ковія,

Як ножі свя­ти­ли).

Людей не чуть; че­рез ба­зар

Кажан кос­ток­ри­лий

Перелетить; на ви­гоні

Сова за­ви­ває.

А де ж лю­де?.. Над Тяс­ми­ном.

У тем­но­му гаю,

Зібралися; ста­рий, ма­лий,

Убогий, ба­га­тий

Поєднались,- до­жи­да­ють

Великого свя­та.

 

У тем­но­му гаю, в зе­леній діброві,

На при­поні коні ота­ву ску­буть;

Осідлані коні, во­роні го­тові.

Куди-то поїдуть? ко­го по­ве­зуть?

Он ко­го, дивіться. Ляг­ли по до­лині,

Неначе по­биті, ні сло­ва не чуть.

Ото гай­да­ма­ки. На гвалт Ук­раїни

Орли на­летіли; во­ни роз­не­суть

Ляхам, жи­дам ка­ру;

За кров і по­жа­ри

Пеклом гай­да­ма­ки ля­хам од­да­дуть.

 

Попід дібро­вою сто­ять

Вози залізної та­рані:29

То щед­рої гос­ти­нець пані.

Уміла що ко­му да­вать,

Нівроку їй, не­хай царст­вує;

Нехай не ва­дить, як не чує!

Поміж во­за­ми нігде стать:

Неначе в ірій, на­летіло

З Смілян­щи­ни, з Чи­ги­ри­на

Просте ко­зацт­во, стар­ши­на,

На пев­не діло на­летіли.

Козацьке панст­во по­ход­жає

В ки­ре­ях чор­них, як один,

Тихенько, хо­дя, роз­мов­ляє

І пог­ля­дає на Чиг­рин.

 

Старшина пер­вий

Ста­рий Го­ло­ва­тий30 щось ду­же ко­вер­зує.

 

Старшина дру­гий

Муд­ра го­ло­ва, си­дить собі в ху­торі, ніби не знає нічо­го, а ди­виш­ся - скрізь Го­ло­ва­тий. «Ко­ли сам,- ка­же,- не по­вер­шу, то си­нові пе­ре­дам».

 

Старшина третій

Та й син же шту­ка! Я вчо­ра зустрівся з Залізня­ком;31 та­ке роз­ка­зує про йо­го, що цур йо­му! «Ко­шо­вим,- ка­же,- бу­де, та й годі; а мо­же, ще і гетьма­ном, ко­ли теє…»

 

Старшина дру­гий

А Гонта32 на­що? а Залізняк? До Гонти са­ма33... са­ма пи­са­ла: «Ко­ли,- ка­же…»

 

Старшина пер­вий

Цитьте ли­шень, здається, дзво­нять!

 

Старшина дру­гий

Та ні, то лю­де го­мо­нять.

 

Старшина пер­вий

Го­мо­нять, по­ки ля­хи по­чу­ють. Ох, старі го­ло­ви та ро­зумні: хи­ме­рять-хи­ме­рять та й зроб­лять з ле­ме­ша швай­ку. Де мож­на лан­тух, там тор­би не тре­ба. Ку­пи­ли хріну, тре­ба з՚їсти; плач­те, очі, хоч по­ви­лазьте: ба­чи­ли, що ку­по­ва­ли; гро­шам не про­па­дать! А то ду­ма­ють, ду­ма­ють, ні вго­лос, ні мовч­ки; а ля­хи до­га­да­ються - от тобі й пшик! Що там за ра­да? чом во­ни не дзво­нять? Чим спи­ниш на­род, щоб не го­монів? Не де­сять душ, а, сла­ва бо­гу, вся Смілян­щи­на, ко­ли не вся Ук­раїна. Он, чуєте? співа­ють.

 

Старшина третій

Справді, співа щось; піду спи­ню.

 

Старшина пер­вий

Не спи­няй, не­хай собі співає, аби не го­лос­но.

 

Старшина дру­гий

Ото, ма­буть, Во­лох!34 Не втерпів-та­ки ста­рий ду­рень; тре­ба, та й годі!

 

Старшина третій

А муд­ро співає! ко­ли не пос­лу­хаєш, усе іншу. Підкрадьмось, братці, та пос­лу­хаєм, а тим ча­сом задз­во­нять.

 

Старшина пер­вий і дру­гий

А що ж? то й ходімо!

 

Старшина третій

Доб­ре, ходімо.

 

Старшини ниш­ком ста­ли за ду­бом, а під ду­бом си­дить сліпий коб­зар; кру­гом йо­го за­по­рожці і гай­да­ма­ки. Коб­зар співає з по­ва­гою і не­го­лос­но.

 

«Ой во­ло­хи, во­ло­хи,

Вас ос­та­ло­ся тро­хи;

І ви, мол­да­ва­ни,

Тепер ви не па­ни;

Ваші гос­по­дарі

Наймити та­та­рам,

Турецьким сул­та­нам.

В кай­да­нах, в кай­да­нах!

Годі ж, не журіться;

Гарно по­моліться,

Братайтеся з на­ми,

З на­ми, ко­за­ка­ми;

Згадайте Бог­да­на,35

Старого гетьма­на;

Будете па­на­ми,

Та, як ми, з но­жа­ми,

З но­жа­ми свя­ти­ми,

Та з батьком Мак­си­мом

Сю ніч по­гу­ляєм,

Ляхів по­гой­даєм,

Та так по­гу­ляєм,

Що аж пек­ло засміється,

Земля зат­ря­сеться,

Небо за­па­лає…

Добре по­гу­ляєм!»

 

Запорожець

Доб­ре по­гу­ляєм! прав­ду ста­рий співа, як не бре­ше. А що б то з йо­го за коб­зар був, як­би не во­лох!

 

Кобзар

Та я й не во­лох; так тілько - був ко­лись у Во­ло­щині, а лю­де й зо­вуть Во­ло­хом, сам не знаю за що.

 

Запорожець

Ну, та дар­ма; ут­ни ще яку-не­будь. Ану ли­шень про батька Мак­си­ма ушк­вар.

 

Гайдамака

Та не го­лос­но, щоб не по­чу­ла стар­ши­на.

 

Запорожець

А що нам ва­ша стар­ши­на? по­чує, так

1 ... 4 5 6 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гайдамаки, Шевченко Т. Г.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гайдамаки, Шевченко Т. Г."