Читати книгу - "Арабські казки, Олександр Олесь"

додому, але не встиг я і взяти її за руку, як вона махнула лозинкою, і в ту хвилину я упав, наче прибитий громом. Коли я прокинувся, тоді від моєї держави не лишилось і сліду. Там, де стояла моя столиця, засинів ставок, а мешканці обернулись у різнокольорових риб. Мусульмани стали рибами білого кольору, перси - червоного, християни - блакитного, а євреї - жовтого. Що ж до мене, то я сидів на цьому місці, але ноги мої були мармуровими. Далі я довідався, що моїй жінці силою своїх чар пощастило спасти свого чарівника від смерті: він і досі лежить нерухомо, нічого не говорить і тільки важко дихає. Жінка лютує, ніяк не може йому допомогти і тільки помщається надо мною. Щодня вона вранці приходить сюди і починає битись канчуком. І чим дужче з моїх ран ллється кров, чим розпачливіше я кричу, тим вона стає веселішою. Нарешті, для більшого знущання, накидає на мене цю царську кирею, а на голову кладе золоту корону, а сама іде до цього чарівника і не одходе від його ні вдень ні вночі. Він лежить у розкішній альтанці і п’є якийсь трунок, щоб не умерти. Моїм же мукам не видно ні кінця ні краю.

Скінчивши своє оповідання, нещасний мученик залився слізьми, а султан, зворушений до глибини душі, сказав:

- Заспокойся, мій друже! Що буде, те й буде, а я поклявся спасти тебе від усіх твоїх мук. Я навіть уже знаю, як обдурити твого ката і розвіяти всі його чари.

Щоб трошки відпочити після безсонної ночі, султан ліг і довго ще розказував завороженому приятелю про те, як і коли він думає зустрітися з чарівником.

Заснув султан, але не міг заснути прикутий до місця невольник: надія на волю не дала йому спати. Удосвіта, коли султанша мусила прийти до свого чоловіка, він обережно пройшов до альтанки, де лежав напівживий чарівник і важко дихав.

Султан махнув шаблею - і злодій перестав дихати. Тоді султан кинув тіло злодія в глибоку криницю, а сам ліг на його ліжко і, сховавши шаблю під ковдру, став ждати султанші.

Незабаром вона прийшла і, заливаючись слізьми, заголосила:

- О мій милий! Коли ж ти нарешті порадуєш мене хоч єдиним слівцем? Ось уже рік минає, як я не чую твого любого голосу. Невже твоєму лишеньку не буде кінця-краю?

І вона голосно плакала і ламала руки.

Коли це слабий, що лежав, одвернувшись до стіни, говорить ледве чутним голосом:

- Недобра! Отак ти турбуєшся за мій спокій?!

Султанша, що майже забула вже голос свого коханого, несказанно зраділа:

- Мій любий! Ти почув мене, нещасну... І не гріх тобі говорити, що я не турбуюсь за тебе?! Скажи, скажи, що потрібно для твого повного спокою?

- Ти ще питаєш? - відповів султан тим же недужим голосом.- Щодня мене хвилюють і не дають навіть заснути крики і стогони султана. Зніми з нього чари - і я перестану мучитись і турбуватись.

- Коли тільки за цим діло,- зраділа султанша,- то я в цю хвилину виконаю твоє бажання.

І вона побігла до свого чоловіка, торкнулась до нього своєю лозинкою, побризкала водою і сказала:

- Коли ти був таким, як тепер, то і оставайся таким; коли ж ти був іншим, то і зробись іншим.

Не встигла вона скінчити своїх слів, як холодний мармур обернувся в тіло і молодий цар став на ноги. Але зла чарівниця не дала йому навіть подякувати.

- Геть звідсіля! - закричала вона.- Щоб і духу твого тут не було, коли хочеш жити!

Молодий цар скорився і вийшов. У саду він оглянувся на всі боки і сховався в кущі: його цікавило, що буде далі.

Між тим султанша вернулась в альтанку і весело спитала:

- Ну що, мій коханий, тепер тобі краще? Тепер мій чоловік більше не буде турбувати тебе своїми криками: я зняла з нього чари.

Але султан тим же голосом відповів:

- Звичайно, мені буде тепер трошки спокійніше, але я зможу видужати тільки тоді, коли ти з усього знімеш свої чари. Скажи: навіщо ти зруйнувала свою державу, навіщо свій народ обернула в риб?! Таке, їй-богу!! Та ти знаєш, що риби своїми скаргами не дають мені спати?

- Слухай! Та чому ж ти мені і досі не сказав? Будь певен, що через хвилину ти заспокоїшся.

І вона побігла до ставка, махнула лозинкою, і в той же мент засяла своїми дахами столиця, забігали люде і взялись за свою звичайну роботу.

Султанша вернулась в альтанку і сказала:

- Ну тепер, здається, уже все зроблено, чого ти хотів. Чи не зміг би ти тепер хоч трошки підвестись?

- Гаразд! Іди тільки ближче до мене та допоможи мені встати.

Не встигла вона взяти його за плечі, як він вихопив шаблю і одрубав їй голову.

- Ну, слава Богу! - весело сказав султан і пішов назустріч своєму приятелю.

- Де ти, де ти, мій друже? - закричав султан, а друг його вискочив із-за кущів і кинувся йому в обійми.

Вернувшись у палац, де кипіло звичайне життя, вони обидва раділи і вітали один одного.

Нарешті султан став прощатись зі своїм господарем.

- Мій друже! Я б охоче зостався у тебе, але, певно, всі уже турбуються за мене. Сподіваюсь, що ти навідаєшся до мене, як до свого близького сусіда.

- Сусіда?! - здивувався молодий цар Чорних Островів.- Ти думаєш, що так близько до тебе?

- Близько - не близько,- відповів султан,- а думаю, що за три-чотири години на добрих конях можна доїхати.

- Та до тебе, мій коханий, і за рік не доїдеш! - сказав молодий цар.- Я охоче вірю, що доїхав ти до мене за три години, але не забувай, друже, що царство моє тоді було заворожене. Але, звичайно, коли б ти жив на краю світу, то і тоді б я помандрував до тебе. А щоб ти вірив моїй щирості, я сьогодні ж їду з тобою і назавжди зрікаюсь цього царства.

- Будь ласка! Будь ласка! - крикнув султан.- Слухай, у мене немає дітей, і я з великою радістю візьму тебе за рідного сина. І