Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Київські прохачі, Нечуй-Левицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Київські прохачі, Нечуй-Левицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Київські прохачі" автора Нечуй-Левицький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 31
Перейти на сторінку:
з по­коїв сувій по­лот­на, да­ла на зра­зець па­ничівські старі со­роч­ки й од­да­ла Май­бо­ро­дисі. Потім во­на поз­шу­ку­ва­ла по ко­мо­дах та скри­нях, що тре­ба бу­ло по­ла­го­дить та по­ла­тать. Мок­ри­на бу­ла та­ка ра­да, що аж са­ма по­ве­селіша­ла й жва­вою хо­дою по­чим­чи­ку­ва­ла до­до­му. Од­дав­ши Га­лецькій шит­во, во­на пішла й до ти­та­ря й про­си­ла і йо­го на­пи­тать будлі-яку служ­бу для Га­лецької. Ти­тар обіцяв на­пи­тать служ­бу в знай­омих сусід та в па­рафіян; обіця­ли й йо­го доч­ки. Май­бо­ро­ди­ха при­нес­ла удові доб­ру звістку. Га­лецька за­раз сіла за ро­бо­ту й ніби тро­хи по­ве­селіша­ла.

Задзвонили на служ­бу. Спа­сен­ни­ки й спа­сен­ниці про­ча­ни за­во­ру­ши­лись, по­ви­хо­ди­ли з комірок, ви­си­па­лись на цвин­тар. Цвин­тар став люд­ний. Май­бо­ро­ди­ха ви­нес­ла ко­шик з прос­ку­ра­ми й сіла на схо­дах. Отець Онуфрій не­за­ба­ром надійшов в цвин­тар, зга­дав по Га­лецьку й зай­шов у Май­бо­ро­ди­ши­ну кімна­ту, щоб по­ба­чи­ти Га­лецьку й са­мо­му за усе роз­пи­тать в неї. Га­лецька й од се­бе про­си­ла й бла­га­ла йо­го за­ря­ту­ва­ти її в біді, знай­ти для неї служ­бу в своїх за­мож­них па­рафіян.


Тиждень пра­цю­ва­ла Га­лецька од раннього ран­ку до пізнього ве­чо­ра дов­го­го петрівча­но­го дня, за­ро­би­ла тро­хи гро­шей на харч для се­бе й для Май­бо­ро­ди­хи. Во­на хотіла зап­ла­тить грішми Май­бо­ро­дисі за жит­ло, але Май­бо­ро­ди­ха гро­шей не взя­ла.


- І бо­ро­ни, бо­же, щоб я бра­ла гроші з та­кої безп­ри­чальної си­ро­ти, як оце ви! - ка­за­ла Май­бо­ро­ди­ха. - По­невіря­лась отак са­мо й я ще не­дав­неч­ко. Заз­на­ла й я та­ко­го са­мо­го ли­ха. За­роб­ляй­те собі на здо­ров'я на харч та на по­жи­вок, до­ки десь знай­де­те собі прис­та­но­ви­ще. А в ме­не живіть хоч би й до­ти, до­ки ваші злидні до реш­ти зник­нуть, підуть десь на оче­ре­та та на бо­ло­та. Заз­на­ла й я та­ких самісіньких злиднів, не дай, гос­по­ди, їх ніко­му хре­ще­но­му й мо­лит­ве­но­му. А мені не­ба­га­то тре­ба по­жив­ку: їдець з ме­не кат зна який.


Трохи зго­дом Май­бо­ро­ди­ха знов пішла до ти­та­ря пи­та­ти якоїсь ро­бо­ти для Га­лецької. Пан­ни поз­на­хо­ди­ли старі пан­чо­хи, що тре­ба бу­ло по­заплітать, поз­на­хо­ди­ли со­роч­ки, які тре­ба бу­ло по­ла­тать. Га­лецька за­роб­ля­ла на харч і са­ма блу­ка­ла скрізь по По­долі, щоб на­пи­тать собі служ­бу.


Але місце не трап­ля­лось. Май­бо­ро­ди­ха вже не зна­хо­ди­ла й ви­пад­ко­вої ро­бо­ти для Га­лецької. Капітан­ша знов сиділа без ро­бо­ти, проїда­ючи ос­танні за­роб­лені ша­ги. Не пішли її злидні на оче­ре­та та на бо­ло­та, а знов вер­ну­лись до неї й не­на­че й собі вгнізди­лись в за­тиш­но­му ку­точ­ку в доб­рої Май­бо­ро­ди­хи на дов­гий час.


Старого от­ця Онуфрія ду­же лю­би­ли й ша­ну­ва­ли прості па­рафіянки та куп­чи­хи і як удівцеві час­то при­но­си­ли на да­ро­виз­ну то по­ло­ви­ну пи­ро­га, в ко­го справ­ля­лись іме­ни­ни, то пе­че­ну гус­ку або кач­ку, на­чи­не­ну яб­лу­ка­ми, або пів пе­че­но­го по­ро­ся­ти. Ча­сом при­но­си­ли чу­дові па­ля­ниці, в ко­го трап­ля­лась в гос­поді якась оказія: весілля або по­хо­рон. Це, пев­но, був од­гук та ос­та­ча «ли­ну­ван­ня», цеб­то ста­росвітсько­го хар­чу­ван­ня ду­хо­венст­ва на­ту­рою. Отець Онуфрій завж­ди по­си­лав Га­лецькій доб­ру част­ку то­го при­но­су.


- От і я при вас та­ки жи­ви­ти­мусь чимсь доб­реньким та ла­сеньким. Без вас, пев­но, мені б не до­ве­лось і по­куш­ту­ва­ти ота­ко­го доб­ра! - ка­за­ла до Га­лецької Мок­ри­на.


Галецька тільки зітхну­ла. Во­на доб­ре зна­ла, що ці ласі для Мок­ри­ни шмат­ки бу­ли ми­лос­ти­нею, кот­ру ки­да­ють у тор­бу стар­цям під церк­ва­ми. Во­на те­пе­реч­ки по­чу­ва­ла, що це вже й є пер­ша ми­лос­ти­ня, по­да­на зад­ля неї, що її та­ки не ми­не про­хацька тор­ба.


Мокрина вже не зна­хо­ди­ла ніякої ро­бо­ти для Га­лецької. Га­лецька вже об­ла­та­ла ма­леньку па­рафію й сиділа без ро­бо­ти й без по­жив­ку. І служ­ба нігде не трап­ля­лась, де вже тільки не на­пи­ту­ва­ла й во­на са­ма, й доб­ра кло­пот­ли­ва Май­бо­ро­ди­ха, й сам отець Онуфрій. Вже й в са­мої Мок­ри­ни не бу­ло за що ні хар­чу­ва­тись, ні навіть ку­пи­ти чаю та са­ха­ру.


Одного дня Мок­ри­на поз­на­хо­ди­ла десь на грубі черстві давні прос­ку­ри, при­палі зе­ле­ною цвіллю, пот­ро­щи­ла ці су­харі й на­мо­чи­ла у воді. Во­на зва­ри­ла в грубі не борщ, а сирівець з зак­риш­кою. Во­ни вдвох по­обіда­ли ос­танній раз яко­юсь ка­ла­мут­ною джу­ми­гою замість бор­щу.


- Нема що ро­би­ти! Та­ки до­ве­деться вам тим ча­сом піти в старці, до­ки десь тра­питься підхо­же місце. Отак са­мо бу­ло раз і мені. Взя­ла я тор­бу та й по­тяг­лась на Ближні Пе­че­ри. І добрі лю­де нас­ки­да­ли мені й гро­шей більш кар­бо­ван­ця, і пів-тор­би буб­ликів, ок­рай­ців, ски­бок і спіду­шок од па­ля­ниць. Ідіть, сер­це, й ви на Ближні Пе­че­ри, ста­не­те з тор­бою ко­ло са­мої бра­ми скраю в тій дов­женній га­ле­реї, що схо­да­ми йде на­низ од Лав­ри до Ближніх Пе­чер. Там, пев­но, й вам нас­ки­да­ють і гро­шей, і хліба. Бу­де при­най­мні харч, та ще й зай­ве зос­та­неться на про­жи­ток. Не­ма де вам дітись в світі, хоч світ і ши­ро­кий. В ме­не є до­волі уся­кої ста­ро­виз­ни та дра­нок. Одягніться про­хач­кою, та й гос­по­ди спострічай і по­ма­гай вам! Тут є чи­ма­ло та­ких, як ви, поміж про­хач­ка­ми. Доб­ре, що завт­ра неділя. Про­чан іде в Пе­че­ри безліч! Не ви перші й, надісь, не ви ос­танні. На все бо­жа во­ля! - го­во­ри­ла Май­бо­ро­ди­ха сли­ве крізь сльози, зга­дав­ши, як і во­на са­ма ко­лись хо­ди­ла з тор­ба­ми під мо­нас­тирі та до Пе­чер жеб­ра­ти.





II



Другого дня в неділю ще вдосвіта, як тільки по­ча­ло дніти, Май­бо­ро­ди­ха збу­ди­ла Га­лецьку, од­чи­ни­ла віко скрині й поз­на­хо­ди­ла своє ста­ре ла­та­не уб­ран­ня.


- Не надівай­те ж сукні та ото­го бри­ля, бо вас об­ми­на­ти­муть сільські ба­бусі та мо­ло­диці. А во­ни ж то най­більше по­да­ють ми­лос­ти­ню. Удягніться в це дран­тя. Во­но чис­те, не зас­мальцьова­не. Нічо­го те, що во­но ста­ре та ла­та­не, - ска­за­ла Май­бо­ро­ди­ха.


Галецька вдяг­ла ста­ру спідни­цю, так збляк­лу, що не мож­на бу­ло навіть довіда­тись, яко­го кольору во­на ко­лись бу­ла. Май­бо­ро­ди­ха знай­шла най­старішу удя­ган­ку, не то ка­ца­вей­ку, не то жу­пан, на котрій бу­ла сли­ве лат­ка на латці; дос­та­ла старі подіряв­лені сіренькі пан­чо­хи та стоп­тані че­ре­ви­ки. Га­лецька вляг­лась, зап­ну­ла го­ло­ву яко­юсь діря­вою збляк­лою хус­ти­ною, а в ру­ки взя­ла не­ве­лич­ку тор­би­ну й ціпок. З зап­ла­ка­ни­ми сум­ни­ми очи­ма, з ту­гою та од­чаєм на по­марніло­му ви­ду, Га­лецька ста­ла од­ра­зу ніби справ­дешньою стар­чи­хою, що й впізна­ти її не мож­на бу­ло.


- Хоч це дран­тя й не ли­чить вам, пані, але що ж маємо ро­би­ти. Нігде дітись: тре­ба вчи­ня­ти во­лю бо­жу! - про­мо­ви­ла Май­бо­ро­ди­ха, ви­ряд­жа­ючи Га­лецьку в про­хацьку до­ро­гу.


Майбородиха про­ве­ла Га­лецьку з По­до­ла аж геть вго­ру воз­во­зом, тро­хи не до по­ло­ви­ни шля­ху до Лав­ри. Во­на бо­ялась, щоб ча­сом без­та­лан­на удо­ва не звер­ну­ла з шля­ху до Дніпра та з од­чаю не шу­бовс­ну­ла в во­ду.


- Та ста­вай­те, сер­це, не­да­леч­ко, з са­мо­го краю, в га­ле­реї: там більше пе­ре­па­де ми­лос­тині. Гос­по­ди,

1 ... 4 5 6 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Київські прохачі, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Київські прохачі, Нечуй-Левицький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Київські прохачі, Нечуй-Левицький"