Читати книгу - "Проект «Україна»: Архітектори, виконроби, робітники. Тексти, Данило Борисович Яневський"

Хоча подарунок рукавичок кандидатові більше не практикується на церемонії в Англії або Америці, все-таки використовують їх як частину належного професійного масонського одягу під час виконання професійних обо’вязків в Ложі або під час процесій, які ще зберігаються; і в багатьох добре упорядкованих Ложах члени майже регулярно одягають свої білі рукавички із своїми білими фартушками.

Символізм рукавичок, це треба визнати, є насправді модифікацією (символізму) фартушка. Вони обидва означають одну і ту саму річ, обидва натякають на (необхідність) очищення життя. «Кому судиться піднятися, — говорить Псалом, — на гору Бога? Або хто буде стояти на його святому місці? Він, хто мав чисті руки і чисте серце» [4] . Фартушок має звертатися до «чистого серця»; рукавички — до «чистих рук». Обидва є значними для очищення — того очищення, яке завжди символізує очищення, яке передує античним ініціаціям в священні містерії. Допоки наші Англійські та Американські Масони використовували тільки фартушки і відкидали рукавички як масонський символ, останні ставали все більш важливими в символічній науці, оскільки алюзії чистоти рук рясніють у всіх античних авторів.

«В континетальних масонських обрядах, які практикуються у Франції, Німеччині та інших країнах Європи, це незмінний звичай представляти нещодавно ініційованого кандидата не тільки, як ми робимо, з білим шкіряним фартухом, але й з двома парами білих рукавичок — одна пара чоловічих для нього, а друга, жіноча, яку він презентує, в свою чергу, своїй дружині або тій, з якою заручився, відповідно до звичаю Німецьких Масонів, або відповідно Французьких — для жінки, яку він найбільше шанує і яка точно важлива, або має бути важлива.

«Руки», — говорить Wemyss [5] в його Clavis Symbolica, є символом людських вчинків — чисті руки є чистими діями; несправедливі руки є справами несправедливості». Маємо численні згадки в священних і профанських текстах такого символізму. Миття рук є зовнішнім знаком внутрішнього очищення.

Отже, Псалмист [6] говорить [7] : «Я вмию свої руки в невинності і обійму твій вівтар, Ієгова» [8].

В античні часи умивання рук було завжди вступом до церемонії ініціації, і, звичайно, це використовувалося символічно для означення чистоти від злочинів як обмеження для тих, хто шукав доступу до таємних церемоній; і, отже, в храмі на острові Крит було вміщено такий напис: «очисти свої ноги, помий свої руки і тоді входи».

Дійсно, умивання рук як символ чистоти було присутнє серед своєрідних античних церемоній. Ніхто не міг наважитися молитися до Бога, допоки не умив свої руки. Таким чином гомерівський [9] Гектор [10] говорить: «Я наважився з неомитими руками запропонувати моє погане вино Юпітерові».

Та сама практика існує між євреями; яскравий приклад символізму представлений в дуже добре відомій дії Пілата [11] , який, коли Євреї голосно вимагали, щоби він розп’яв його (Христа. — Д. Я.), з’явився перед тим перед людьми і, взявши воду, вимив свої руки, говорячи в той само час: «я невинний в крові цього чоловіка. Дивіться на це». В християнській церкві в Середні віки рукавиці завжди одягали єпископи або священики, коли вони виконували церковні функції. Рукавиці були виготовлені з льону і були білі; відомий ритуаліст Дюранд (Durndus) [12] говорить, що «білі рукавиці означали невинність та чистоту, тому що руки залишалися чистими та вільними від нечистоти».

Тут немає потреби наводити далі приклади. Немає сумніву, що використання рукавиць масонами — символічна ідея, запозичена з античності та універсальної мови символізму, яка мала намір, подібно до фартуха, вказувати на необхідність чистоти життя.

Будівельники, які об’єднані в спілки, що подорожували Європою і були залучені до будівництва палаців і соборів, залишили нам, їх нащадкам, їх імена, їх технічну мову і фартухи як самобутню частину одягу, яка захищала їх одяг від забруднення в їх тяжкій праці. Чи заповіли вони нам свої рукавиці? Це є питання, які деякі сучасні відкриття дозволять, нарешті, розв’язати».

Від смерті до безсмертя

Коли заходиш до масонського храму, закони класичної геометрії втрачають свою силу — в дію вступають закони геометрії Божественної. Згідно з ними, масонський храм не має ані часу, ані простору. Ми занурюємося у безкінечність, якою подорожуємо разом з іншими Братами, які відчувають, проживають те саме, що і ти.

Однак в нашому житті невідворотньо настає момент, який кожен зустрічає самотньо. Це — момент смерті. Це надзвичайно сильний, жахливий, але по-своєму чарівний момент. Він чекає на кожного, але перейти через нього будь-кому з живих вдається лише раз.

Всім, але не вільним мулярам. Вони проживають цей момент при переході зі ступеня Підмайстра до ступеня Майстра.

Є щось містичне в тому, що кожен Підмайстер повинен попередньо померти перед тим, як стати Майстром. Із цього випливає, що Майстер — це хтось з іншого, потойбічного світу, світу мертвих, звідки жоден із звичайних людей не повертався.

«Скандинави и їх Едди [13] описують резиденцію Смерті в Пеклі, куди вона була відправлена своїм батьком, Локі (Loke) [14] , що там вона володіла великими апартаментами, міцно побудованими та огородженими залізними воротами. ЇЇ зал — Горе; її стіл — Голод; її ніж — Жада; Затримка — її слуга; Слабкість — її веранда; Хвороба та Біль — її ліжко; і її намет, Прокляття та Виття. Але Масонська ідея смерті, так само