Читати книгу - "Моя слабкість, Iрина Давидова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Гриша.
Ні чорта не розумів. Чому я так реагую, дивлячись на екран мобільного цієї зарази, коли бачу на ньому вхідний дзвінок від якогось Андрія. Що взагалі за мудак?
Прийняв виклик і доклав телефон до вуха.
— Ну, нарешті, Ніна. Ти куди пропала? Чому не вийшла на операцію? Вікторія Семенівна сказала, що ти захворіла. Давай я привезу ліки?
— Ніна не потребує твоєї турботи, — відповів я грубо і, забравши зі столу сигарети, вийшов у коридор перекурити.
Щось мені не подобається моя тупа реакція.
— Вибачте, а з ким я говорю?
— З Федею. Повторюся, Ніна не потребує турботи чужого чоловіка.
— А ви, отже, її чоловік?
Я підкурив сигарету і випустив густий дим у повітря.
А хто я їй?
— Так, — ляпнув не думаючи.
Ну а що ще я йому скажу? І взагалі, якого хєра він їй дзвонить?
— Не знав, що Ніна не самотня.
— Тепер знаєш. Не набридай їй своїми дзвінками.
— Переда...
Я скинув виклик і знову затягнувся. Передам, передам.
Подивився у вікно і задумався про те, що для Ніни потрібні валянки. Не буде ж вона постійно сидіти в будинку, та і її чоботи теж не найкращий варіант з таким снігом.
Зробив нову тягу і набрав Макса.
— Так, брате.
— Ти ще в місті?
— Так.
— Валянки для дівиці купи. І це... не знаю, квітів там, чи що.
— Нахєра? — здивовано уточнив Макс, змушуючи мене зчепити зуби.
Щоб сміху було дохєра. До чого зайві питання.
Затягнувся.
— Гриш, ти ще тут?
— Макс, просто так купи, у вазу поставити. А то у нас навіть домашніх квітів немає.
— Гаразд, куплю. А які?
— Які будуть. Все, відбій. І продуктів не забудь.
Скинув виклик і, докуривши сигарету, зайшов у будинок. Чорт, холодно, однак.
Поклав телефон і хотів потягнуться, та не вийшло. Рана давала про себе знати. Нехай лікарка виспиться і зробить перев’язку, а то зовсім вже принцеса розслабилася.
Заглянувши в кімнату, зазначив, що Ніна заснула, і прикрив двері, щоб не розбудити. Собі засипав у чашку кави і залив окропом. Благо на печі вода в чайнику практично не остигала.
На телефон прийшло повідомлення про переведення, і я, задоволено хмикнувши, відпив гарячий напій. Приємна новина.
Пару клацань, і набрав номер Паші.
— Так, босе.
— Паша, треба заїхати в податкову. Час платити.
— Добре, сьогодні ж заїду. Щось ще?
— Ні, потім можеш відпочивати.
Скинув виклик і озирнувся. Нахмурився.
— Чого не спиш?
Лікарка знизала плечима.
— Накурено, дихати неможливо.
— Ніжна чи що? — уточнив я, продовжуючи курити.
Нехай не думає, що я перед нею стелитися стану.
— Просто важко дихати, — і вона на підтвердження закашлялася.
Я скривився і знову затягнувся.
— Лягай іди, не маяч.
Поглядом обвів її фігуру, укутану в ковдру. Чорт, адже я знаю, що під нею вона майже гола.
Стиснув кулаки, ледь не зламавши сигарету, і перевів погляд у вікно.
— Принесеш мені каву?
Млять. Я думав, вона вже пішла.
— Тобі зараз чай в самий раз.
— Ну, ти ж не мій чоловік, щоб мені вказувати. Вірно?
Я різко повернув голову в її бік і, примружившись, подивився в очі.
— Якщо я захочу, ти будеш робити те, що я сказав. А я хочу, щоб ти пішла і лягла в ліжко. Ще раз треба повторити?
Вона зітхнула і, розвернувшись, зникла в кімнаті.
— Мені потрібна хустка або паперові серветки. А ще прокладки або тампони.
Докурив сигарету і, загасивши недопалок у попільничці, знову набрав Макса. Він мене пошле за такі прохання.
— Слухаю, Гриш.
— Сопливчики для соплячки купи. Прокладки та тампони.
— Що? Я що, наймався бігати за бабськими штуками? — зло проричав брат, на що я скривився.
Але сперечатися не став, розумів його обурення.
— Їй прямо не терпиться?
— Звідки я знаю? Хіба це відбувається хочу чи не хочу?
— Чорт. Які треба?
— Що побачиш, те й бери. Звідки мені знати.
До вечора намагався не турбувати лікарку. Розумів, що їй потрібно відпочити, щоб швидше прийти до тями. Крізь біль, який став моторошно напружувати до вечора, я готував вечерю. Брат голодний приїде, дівиця прокинеться. Та й самому хочеться жерти. Тому відшукав у коморі картоплю і цибулю, вирішивши насмажити цілу сковороду. У холодильнику знайшов закриту банку грибів, шпроти та пресерви. Чудово, на вечерю достатньо, а на завтра Макс привезе продуктів.
Брат зайшов додому, коли на печі в усю шуміла картопля з невеликою кількістю сала, яке я знайшов у тому ж холодильнику.
— Запахи розносяться до воріт шикарні. Очікував побачити біля плити лікарку.
— Ніна спить, у неї температура.
— Я все привіз, що ти просив. І від себе додав.
Брат поставив пакети на підлогу і розвернувся, щоб сходити за іншими покупками, але я його зупинив.
— Максе, дякую за допомогу.
— Ти ж знаєш, я завжди радий тобі допомагати. Але ось з прокладками, це вже занадто.
— Ну вибач, тут вибору не було.
Макс посміхнувся і вийшов з кухні. Я відтягнув сковороду вбік і, відкинувши ганчірку, вирішив піти розбудити Ніну. Їй потрібно поїсти.
Поки готував, зачиняв до неї двері, щоб не заважати спати, і тепер, відчинивши дерев’яну перешкоду, застиг на місці. Лікарка стояла з випученими очима, притиснувши до грудей свою кофту. На її тілі, як і раніше, була тільки білизна.
— Не поквапилася? — уточнив я, примружившись, з цікавістю роздивляючи розглядаючи стрункі ноги.
— Вийди, будь ласка.
— А що я там не бачив? Баба як баба.
— З чого ти так вирішив? — уточнила вона охриплим голосом, сильніше притискаючи кофту до грудей.
Боїться і огризається.
— Досвід підказує.
— Тоді ти помиляєшся.
— Не впевнений. Докажеш? — рушив в її бік, а дівчина тут же притиснулася спиною до гарячої стіни.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя слабкість, Iрина Давидова», після закриття браузера.