Читати книгу - "Як писали класики: поради, перевірені часом, Ростислав Семків"

можна зафіксувати для себе, вчитуючись у «Автобіографію», — це виняткова і, я б сказав, нестримна любов письменниці до вигадування сюжетів, процесу, що не припинявся ніколи й ніде. Авторка дивується сама собі, коли наче збоку бачить власну постать, що йде вулицями Лондона, бурмочучи під ніс діалоги та цілі уривки із задуманої книги. Краєм ока вона спостерігає реакцію перехожих, які, не знаючи її, думають, що зустріли якусь міську божевільну. Сюжети захоплюють і переповнюють її, раз виникнувши, вже не дають спокою, вона повертається до них знову і знову.

Кожен роман, кожне оповідання авторки, — а написала вона 66 романів й 12 збірок оповідань, — у процесі створення переходять два чітко видимі етапи: продумування і самого письма. Перший із них — довгий та хаотичний. Агата намагається побачити історію, яку збирається розказати, до найменших деталей, обмірковує сюжетні ходи, уявляє приміщення та пейзажі, повсякчас повторює їхні описи, проговорює діалоги персонажів. Словом, вона живе у своїх текстах і, як ми вже знаємо, переносить туди людей, інтер’єри, цілі шматки свого життя. Це забирає багато часу, проте зайти в сюжет і бути там можна будь-де й за будь-яких обставин. Агата, як Аліса, час від часу занурюється у віртуальний світ, лише, на відміну від героїні Керола, робить це цілком свідомо та за власним бажанням.

З іншого боку, — ні, сюжети не відпускають її. Якийсь із них письменниця може тимчасово відставити в дальній закуток своєї пам’яті, проте потім він повертається і вимагає до себе уваги. А найважливіше, що їй нестримно цікаво перебувати у тому вигаданому світі, який уже й вигадкою не назвеш — так він вростає у її життя.

Другий етап — саме письмо. Але вже й безпосередня підготовка до нього має кілька стадій. Починається все із численних зошитів та записників, куди оті проговорені описи та діалоги потрапляють одразу ж після прогулянок Лондоном чи заміськими теренами. Зошити назбируються, губляться та знаходяться, частина записів так і залишається невикористаними, але все це разом формує первісну амальгаму — творчу магму, яка потім бурхає вже сформованим сюжетом. Наступна стадія мучить Агату найбільше. Це три або чотири тижні сидіння перед чистим аркушем, заправленим у машинку (писала вона від руки олівцем або одразу ж друкувала). Тоді, як зізнається авторка, її охоплюють нерішучість, непевність, апатичний смуток, нехіть та навіть лінощі. Але рано чи пізно бажання писати пересилює їх і сюжет, виростаючи на попередніх записах, як на дріжджах, рівно лягає на папір.

Так, план, звісно, що має бути план. Ми ще повернемося до цього згодом, проте, схоже, Агата Крісті не написала жодного свого роману чи навіть оповідання без детально продуманого й виписаного плану. Крім того, важливе саме її усвідомлення, що такий план має бути. Сюжет потім може відхилитися вбік, обрости додатковими деталями, проте так чи інакше він підкорятиметься наперед складеному плану. Я вже казав: Агата Крісті — вік-торіанка. Це не значить, що вона зашорена правилами та приписами й без них кроку ступити не може, однак це свідчить про те, що вона ставиться до правил та планів із належною повагою.

Далі з’являється чернетка. Більш чи менш поширена, вона може містити й увесь текст, але радше це значна частина тексту, яку потім авторка відкладає й повертається до неї пізніше, часом після роботи над іншим сюжетом. Крісті цінує комфортність письма, хоча насправді для комфорту їй треба зовсім небагато. Вона пише, поки їй не стане нудно, а потім полишає сюжет «до кращих часів». Урешті — фінал. Треба знайти для роботи зо два тижні, більше нічим не займатися і закінчити текст. Просто і чітко, як і все у вікторіанську епоху.

Звісно, сім’я, друзі та інші справи мусять почекати, особливо в отой останній період. Важливо, як пише Крісті, «зачинити двері». Треба залишити всі турботи й переживання назовні та з головою зануритися у світ, якому потім належить жити власним та повнокровним життям. Окрім зачинених дверей, необхідні лише дві речі — надійний стіл та друкарська машинка. (Туалетний столик у спальні та обідній стіл у перервах між сніданком та обідом — це ті два місця, де вона написала більшість своїх текстів). Аж десь під п’ятдесят письменниці вдалося розжитися на власний кабінет, а доти вона постійно комплексувала від прохань журналістів сфотографувати її «робоче місце» — такого просто не було.

Не поспішати — ця порада вимальовується із тексту «Автобіографії» й дуже суголосна вимозі якийсь час жити у вигаданому світі. «Я вирішила писати один роман на рік та ще кілька оповідань», — каже авторка. «Так мало!» — зразу вигукуємо ми. Але ж чекайте, ось де відповідь на питання, як написати кілька десятків романів та сотню оповідань за 55 років літературної кар’єри. Нашим письменникам би так! Й не те, щоб вона більше при цьому нічого не робила — виховувала дочку, мандрувала, брала участь в археологічних експедиціях. Пережила дві війни, працюючи, між іншим, сестрою милосердя.

Утім, коли надходив отой «час закритих дверей», розпорядок дня авторки ставав методичним і строго регламентованим: легкий сніданок, інтенсивне письмо до обіду, обід (котрий, як ми знаємо, у британців доволі пізно), а потім — прогулянка, під час якої письменниця знову проговорює наступний епізод. Часом їй доводилося наймати стенографістку, проте говорити «на чистовик» авторці було складно: звучало штучно й неправдоподібно. До того ж, як пише сама Агата, усне мовлення — багатослівне. Коли ми пишемо, то до слів ставимося ощадливо, або й просто лінуємося писати довше. Вочевидь, у цьому секрет відомої лаконічності стилю Агати Крісті.

Нарешті, ще два важливі для письма побутові фактори, один із яких заважав, а інший — допомагав авторці в роботі. Будь-чия присутність, навіть якщо це єдина й улюблена донька, перешкоджала концентрації думки. Розалінд, яка народилася у 1918 році, спершу була надто малою, щоб заважати маминій професії: за тогочасним звичаєм, аж до шкільного віку за дівчинкою переважно наглядала няня. Проте, коли доньці було близько десяти й вона почувалася самотньою після розлучення батьків, Агаті коштувало немалих зусиль позбутися її товариства на час сеансів письма, тим паче, що нянею тоді була її близька подруга Шарлотта Фішер (Карла), яка при тому ще й виконувала обов’язки секретарки та стенографістки. (Поміж іншим, Шарлотта стала однією з фігуранток роману «Смерть лорда Еджвера» — Агата убиває її великою дозою кокаїну).

Натомість упродовж другого шлюбу Крісті настає гармонія: з 1930 по 1938 рік