Читати книгу - "Погані дороги, Наталія Ворожбит"

ПЕРША: Мы же подруги. Надо про все разговаривать. Иначе как ты узнаешь правду?

ТРЕТЯ: Спрошу.

ПЕРША: Хочешь знать, что про твоего Марса Адам рассказывал?

ТРЕТЯ: Не хочу.

ПЕРША: Тебе надо это знать.

ТРЕТЯ: Когда будет надо, я спрошу.

ПЕРША: Ты чего такая агрессивная? Останешься одна.

Із темряви лунає посвист, зовсім не такий, як перший.

ТРЕТЯ: Иди.

ПЕРША: Адам... Я пошла. Я тебе потом все равно расскажу.

Цілуються. Перша повільно й неохоче йде в темряву.

Третя далі сидить на лавочці. Уже й насіння не лузає. Час до часу із темряви лунають посвисти, проте це чужі, не його. Інші дівчата йдуть на ті сигнали.

Підходить жінка похилого віку з утомленим обличчям, сивим неприбраним волоссям, із пакетом. Тихенько сідає поряд. Дівчинка, побачивши жінку, смурніє й відсувається від неї на інший кінець лавки. Дівчинка знову злобливо лузає насіння і спльовує попід ноги.

Отак і сидять якийсь час.

ЖІНКА: Дай семечек.

Дівчина мовчки лузає насіння, потім усе ж таки простягає в жмені жінці. Сидять, лузають.

Під’їжджає військова машина. Зупиняється. Звідти виходить жінка-медик із наступної новели. Заходить у ларьок.

ЖІНКА: Ну что? Поздно уже, пошли домой.

ТРЕТЯ: А шо дома?

ЖІНКА: Телек посмотрим. Сейчас «Давай поженимся» будет.

ТРЕТЯ: Не хочу.

ЖІНКА: Почему, ты уже три выпуска пропустила...

ТРЕТЯ: Я не хочу смотреть русское телевидение.

ЖІНКА: Посмотрим другое.

ТРЕТЯ: У нас нет другого.

ЖІНКА: На диске поставишь.

ТРЕТЯ: Не хочу. Иди сама смотри.

ЖІНКА: Я никуда не пойду. Я твоей маме обещала, что тебя доведу...

ТРЕТЯ: До чего ты меня доведешь?

ЖІНКА: До пока не вырастешь.

ТРЕТЯ: Ты меня до дурки доведешь. Иди домой.

Жінка вперто сидить.

ЖІНКА: Я у тебя одна.

ТРЕТЯ: Я знаю.

ЖІНКА: Ты никому не нужна, кроме меня.

ТРЕТЯ: Это ты никому не нужна.

ЖІНКА: И я... Дай семок еще.

Дівчина віддає. Жінка бере, але не лузає.

ЖІНКА: И ему ты не нужна.

ТРЕТЯ: Угу.

ЖІНКА: Раньше тут не было этого ларька. Раньше тут просто лавочка стояла. И мы сидели с подружками. Наши хлопцы с работы шли, а мы их тут ждали. Наши орлы из шахт возвращались. Теперь все поменялось. Он над тобой поиздевается и уедет.

ТРЕТЯ: Ба, иди домой. Я домой не пойду сейчас.

ЖІНКА: Тебе завтра в школу.

ТРЕТЯ: У нас первый физ-ра. Пойду на второй.

ЖІНКА: Ты сколько тут сидишь уже. Он не придет.

ТРЕТЯ: Конечно, не придет, если ты тут, страшная, сидеть будешь.

ЖІНКА: Он меня боится?

ТРЕТЯ: Он ничего не боится.

ЖІНКА: Потому что он фашист.

Жінка з ненавистю дивиться на водія-військового, який чекає на жінку-медика з ларка. Військовому неприємний її погляд, він відвертається.

ТРЕТЯ: Он не фашист.

ЖІНКА: Они нас на котлеты перекрутят, когда отступать будут.

ТРЕТЯ: Ба, ты старая на котлеты

ЖІНКА: Я не за себя переживаю.

ТРЕТЯ: А чего до сих пор не перекрутили?

ЖІНКА: Потому что у них зарплаты большие.

ТРЕТЯ: Они не будут отступать. Иди домой.

ЖІНКА: Давай я тебя заплету.

ТРЕТЯ: Не трогай меня. Если он подойдет, я вас знакомить не буду, скажу, что тебя не знаю. И ты не говори, что знаешь меня.

ЖІНКА: Как это? Я же тебя знаю. С самого рождения. Когда Лена тебя родила, я под дверью сидела и молилась. И когда ты с кашлюком умирала, я тоже за тебя молилась и носила супчики. И когда ты в магазине потерялась, я тоже...

ТРЕТЯ: Я запрещаю тебе за меня молиться. Ты за маму молилась, и она умерла. Все, за кого ты молилась, умерли. Не молись за меня.

ЖІНКА (хреститься): Господи...

ТРЕТЯ: Нет!!!

Жбурляє їй в обличчя насіння.

Із ларка виходить жінка-медик із продуктами. Кидає собакам шматок ковбаси.

Жінка і дівчинка мовчки сидять ла лавці. Дивляться, як собаки їдять ковбасу.

Жінка-медик сідає в машину, та від’їжджає. Собаки якийсь час біжать услід за машиною. Потім повертаються. Обнюхують місце, де лежала ковбаса.

ЖІНКА: Я в комендатуру пойду и скажу, что он тебя изнасиловал и соблазнил. И его посадят на всю жизнь. И из армии выгонят.

ТРЕТЯ: Я газом отравлюсь тогда. Включу все конфорки, ясно? И школу брошу.

ЖІНКА: Людочка...

ТРЕТЯ: Не вздумай тут плакать.

ЖІНКА: Я не буду... Пойдем домой, я картошки нажарю. Телевизор посмотрим...

ТРЕТЯ: Нет.

ЖІНКА: Съешь хотя бы суп.

Виймає із кулька судок із супом.

ТРЕТЯ: Убери. Фу. Шо ты меня позоришь!

ЖІНКА: Не надо голодной шляться. Я тебя прошу, хоч поешь. Я твоей маме обещала... Если ­поешь — я уйду, черт с тобой, ебись с кем угодно.

Дівчинка бере суп і їсть його з ненавистю.

ТРЕТЯ: Я ем, уходи.

ЖІНКА: А судочек?

ТРЕТЯ: Я принесу.

ЖІНКА: Где ты его оставишь?

ТРЕТЯ: Или идешь домой, или я не буду жрать твой суп.

ЖІНКА: В кулечек положишь и под этот кущ, я потом заберу.

ТРЕТЯ: Хорошо.

Жінка залишає кульок, іде, але видно, що не пішла, а стоїть за деревом. Дівчинка їсть суп.

Чути глухі підземні струси від вибухів десь неподалік.

Жінка швидко повертається.

ЖІНКА: Слышишь? В Дебальцево стреляют.

ТРЕТЯ: И шо?

ЖІНКА: Он не придет. Его сейчас на работу вызовут.

ТРЕТЯ: Блин... Это из-за тебя. Вот ты пришла — и все.

Дівчина зопалу виливає суп на землю..

ЖІНКА: Я не виновата.

ТРЕТЯ: Если его убьют, я все конфорки...

ЖІНКА: Его не убьют.

ТРЕТЯ: Откуда ты знаешь?

ЖІНКА: Знаю и все.

ТРЕТЯ: Если его убьют...

ЖІНКА: Я помолюсь за него.

ТРЕТЯ: Ты неправильно молишься!

ЖІНКА: Ну и не буду. Его все равно не убьют. Там только наших убивают.

ТРЕТЯ: Он мой!

Гучний вибух зовсім близько.

Із ларка вискакує продавщиця, зачиняє його на замок і біжить через лісосмугу.

ЖІНКА: Домой пойдем или в убежище?

ТРЕТЯ: Давай домой... Нет, не хочу... В убежище.

Повільно йдуть у сховище. Дівчинка озирається в надії, що він все-таки прийде.

3

Блокпост поряд із розбомбленою заправкою. Собаки туляться до теплої діжки.

Озброєний солдат в окулярах ступає кілька кроків назустріч мікроавтобусу.

Біля знаку «Стоп! Вимкни фари!» зупиняється машина «деу ланос».

Водій вимикає фари. Солдат дає рукою знак, і машина повільно під’їжджає до нього, зупиняється. Солдат підходить до водійського вікна.

СОЛДАТ: Доброго дня. Ваші документи...

Солдат терпляче чекає. Водій подає документи, солдат вивчає.