Читати книгу - "Серця трьох"

Ріган і собі кивнув головою.

— Підприємство величезне, — вів далі Френк. — Страшенно прибуткове. А тут оце заворушення. Отже, чи не здається вам, що хтось сам або якась група хоче прибрати до рук контрольний пакет?

Компаньйон його батька хитнув сивим чубом, однак у голові під тією шляхетною сивиною ховалися думки не такі вже й шляхетні.

— Та ні, — промовив він. — Мабуть, це просто тимчасове підвищення, і їх скуповують саме через те, що підприємство справді прибуткове. А ти як гадаєш?

— Звісно, прибуткове, — палко відповів Френк. — Я маю такі втішні відомості, Рігане, що вам волосся стане сторч. І всім своїм приятелям я кажу, що то надійні папери. Мене просто сором бере притягати туди сторонніх людей, але підприємство таке величезне, що я все-таки притягаю. Всіх коштів, — я маю на думці вільні гроші, а не ті, що вже вкладено в справу, — отже, всіх коштів, які мені залишив батько, вже не вистачає на це.

— Що, скрутно з готівкою? — спитав старий.

— У мене є сума, якою я можу порядкувати, — безжурно відповів Френк.

— Тобто як?

— А отак. Якщо акції дешевшатимуть, я їх купуватиму. Це все одно, що знайти гроші.

— І доки ж ти їх купуватимеш? — хитро допитувався Ріган, маскуючись добродушним виразом.

— Доки не забракне грошей, — не задумуючись відповів Френк Морган. — Кажу ж бо, Рігане, це перспективне підприємство.

— Я не дуже цікавився ним, Френку, але з небагатьох відомостей, що надходять до мене, знаю, що воно видається досить поважним.

— Видається! Та це ж золота копальня, і мені шкода, що взагалі його акції довелося випускати на біржу. Зате на них ніхто не збанкрутує. Для всього світу буде краще, коли я викину на ринок — просто боюся сказати — кількасот мільйонів бочок чистої нафти. Адже саме лише джерело в Гаустекі протягом семи місяців дає двадцять сім тисяч бочок щодня. І воно діє ще й тепер. Те, що ми до цього часу випустили на ринок, — лише крапля в морі. Вага нафти — двадцять два, а осаду в ній дві десятих відсотка. Там є джерело, треба тільки підвести до нього шістдесят миль нафтопроводу й трохи полагодити башту, і воно затопить усі околиці, викидаючи на день по сімдесят тисяч бочок нафти. Звичайно, я розказую вам усе це секретно. Все йде гаразд, і я не хочу, щоб акції «Темпіко петролеум» підскочили до неба.

— Не турбуйся, хлопче! Раніше, ніж вони підскочать, тобі треба буде збудувати нафтопровід і вгамувати революцію в Мексіці. Ти поїдеш собі рибалити та й забудеш за них. — Ріган спинився і, майстерно вдаючи, ніби раптом пригадав щось, узяв візитну картку Альвареса Тореса з писаною на ній олівцем запискою. — Подивися, хто оце тільки-но був у мене. — Немов осяяний новою ідеєю, Ріган на мить затримав картку. — Навіщо тобі ловити якісь там струги? Кінець кінцем, то тільки забавка. Ось поїхав би по цю штуку, була б справді розвага, гідна дорослої людини. Не якісь там перські палаци на Адирондекському полі зі служниками, електричними дзвониками й морозивом. Твій батько завжди пишався тим старим піратом, від якого пішов ваш рід. Пишався, що був схожий на нього, а ти, безперечно, вдався в свого батька.

— Сер Генрі! — всміхнувся Френк, простягаючи руку до картки. — Я також пишаюся цим старим розбійником. — Прочитавши її, він запитливо глянув на Рігана.

— Пристойна особа, — пояснив той. — Каже, ніби народився на самому Москітському узбережжі й дізнався про скарб із давніх родинних паперів. Я не йму віри жодному його слову. До того ж у мене немає часу цікавитись чимось іншим, крім своїх власних справ.

— Дивно, що сер Генрі помер у нестатках, — зауважив Френк, і в його насуплених бровах позначилась морганівська впертість. — І ніхто не знайшов скарбу, який він закопав.

— Бажаю тобі щастя в рибальстві, — добродушно поглузував Ріган.

— Усе-таки я хотів би побачитись із Альваресом Торесом, — сказав юнак.

— Золото для дурнів, — мовив Ріган, — хоч я мушу признатися, що він дуже пристойна особа. Можливо, що, молодшим бувши, я й сам… та де там у біса! Справи прив’язують мене до Нью-Йорка.

— Чи не знаєте ви, де я міг би знайти його? — відразу спитав Френк, мимохіть сунувши шию в саме сильце Долі, яке вона, втілившись у Томаса Рігана, наставила на нього.

Побачення відбулося другого дня вранці у Рігановій конторі. Сеньйор Альварес Торес здригнувся й зніяковів, коли побачив Френкове обличчя.

— Викапаний старий пірат, га? — засміявся Ріган, постерігши, як той збентежився.

— Так, подібність просто разюча, — збрехав або напівзбрехав Торес, бо, визнаючи схожість Френка з сером Генрі, він водночас бачив перед собою іншу живу людину, що нагадувала разом і Френка, і сера Генрі не менше, ніж обидва вони нагадували йому її.

Френк був молода людина, і збити його з плигу було легко. Розгорнули давні й нові географічні карти, давні документи, писані споловілим чорнилом на пожовклому папері, і за півгодини Френк оповістив, що першу рибу він упіймає або на Бичачому, або на Телячому. Ці острівці лежали обабіч лагуни Чірікві, і на котромусь із них, запевняв Торес, закопано скарб.

— Я вирушаю завтра вночі нью-орлеанським поїздом, — заявив Френк. — Його прихід погоджено з відплиттям пароплава Об’єднаної фруктової компанії, що йде до Колона. Я розвідався про це ще вчора перед тим, як лягати спати.

— Не наймайте тільки шхуни в Колоні, — порадив Торес, — а поїдьте краще верхи до Белена. Там ви знайдете нехитрих моряків-тубільців і все, що вам буде потрібне.

— Добре, — погодився Френк. — Я завжди хотів побачити той край. Ви будете готові до вечірнього поїзда, сеньйоре Торесе? Ясна річ, у цій справі я буду за вашого скарбника й беру на себе всі ваші витрати.

Але Торес, скинувши оком на Рігана, збрехав, раптом вигадавши вірогідну приключку:

— На великий жаль, я зможу пристати до вас лише пізніше. Деякі невідкладні справи, позов у суді, що його передусім я мушу виграти… Гроші невеликі, але позов зачіпає родинні інтереси, і через це набував для мене особливого значення. Ми, Тореси, цінуємо честь. Я визнаю, що у вашій країні вона, здається, не до речі, але ми ставимо честь дуже високо.

— Він може приєднатися трохи згодом і скерує тебе на правильну путь, якщо ти збочиш, — заспокоїв Френка Ріган. — Але не забути б вам відразу умовитися з сеньйором Торесом про розподіл скарбу… коли буде що ділити.

— А яка ваша пропозиція? — спитав Френк.

— Порівну. П’ятдесят на п’ятдесят відсотків, — відповів Ріган, великодушно обдарувавши