Читати книгу - "Янтарний поцілунок, Кейтрін Шкроб"

Навколо галасно, грає музика. Хтось неподалік співає в караоке, майже там само чутно сміх людей. Життя курортників у цей час бурлить на повну, і від цього самій вже хочеться затанцювати, розважитись… У мені стільки з’являється енергії, що й не знаю, куди її вилити. Можливо, це від того, що трохи нервуюся. Мене бадьорить присутність того чоловіка, що зараз йде поруч зі мною алеєю. А ще моя пригода досить авантюрна, і я уявлення не маю, до чого це призведе, але хочу ризикнути і довіритись моєму рятівнику. 

-Там, куди ми йдемо, теж буде кальян? - повідомляє Владислав, відриваюся мій погляд від кальянної.

-Я не пам’ятаю, коли востаннє дозволяла собі розважитись. 

-Чому? - логічно запитує Влад.

  Його сині очі нагадують море. Тепер він асоціюватиметься з ним. 

-Я забуваю відпочивати. Рідко кудись вибираюсь, хоча й мені цього не вистачає, - відверто зізнаюся. 

-А ми з друзями кожні вихідні зустрічаємося на барбекю. Що може бути краще, ніж отак проведений час?

  Стискаю вуста від того, що тепер боюсь показатися цьому чоловіку занудою.

-А ти сама звідки, Анжеліко?

-З Дніпра. 

-Я б там не жив, - зізнається він.

-Чому?

-Велике місто. Мені б у ньому не вистачало повітря. 

-Ти ж в Одесі живеш. Вона ж теж немаленька.

-Але своєрідна. Тут є свій дух, особлива атмосфера, якої більше ніде немає. 

-Ну-у… Я трохи знаю про історію цього міста, деякі пам’ятки…

-Насправді я не про це. Хочеш завтра пройдемося моїми найулюбленішими вуличками? Покажу тобі деякі місця, після чого, обіцяю, ти закохаєшся в це місто.

  Мій сміх розливається вулицею. Я наче хмільна.

-Прямо таки закохаюся? 

-Обіцяю!

-Дуже заманливо, але… можливо, наступного разу. Маю інші плани.

-Знову топитимешся? - запитує Владислав з серйозним обличчям, хоча й бачу, що він от-от засміється. 

-Я не топилася! - легенько ляскаю його рукою по спині. 

  Тепер він регоче голосно, і це передається. З ним дуже легко й приємно спілкуватися. Усмішка не злазить з мого обличчя. Тепер навіть не дуже й хочеться йти до якихось друзів, бо і без них гарно проводимо час.

  Отак в гарному настрої доходимо до кінця алеї, і Влад показує на ворота поблизу. 

-А там що? - допитуюсь, зазираючи йому в очі. 

-Платний пляж, друзі, гриль… Чи ти вже передумала йти? 

  Мені понад усе хочеться сказати “так” і запропонувати Владу присісти на одну з лав біля моря, а тоді, дивлячись на хвилі, розмовляти про все на світі. А що? Він магнетичний чоловік, цікавий, дотепний… Але потім розумію, що це вже нагадуватиме побачення, а на таке я не підписувалася, тож підходжу до воріт - і Влад спеціальним ключем відчиняє, пропускаючи мене всередину. 

  На території є декілька відкритих альтанок, і я намагаюсь здогадатись, до якої нам йти. Тоді Влад показує на одну з них, і ми повільно крокуємо до неї. Ноги провалюються в остиглий пісок. Повітря пахне нічним морем. Я вдихаю його на повні груди, коли здалеку чую, як бринить гітара саме з тієї альтанки до якої йдемо.

-Я представлю тебе моєю дівчиною, - несподівано заявляє мій рятівник.

-З чого це?! - розширюю очі. 

-Я уклав парі з товаришем, і тепер мені треба заявитися з дівчиною.

-То ось чому ти мені сюди покликав? 

-А я не думав, що ти, взагалі, погодишся. Щоправда, був дуже радий цьому. 

-Ах ти ж… - киваю пальчиком.

-Каюся… - підіймає руки, повернутими долонями до мене. - Але, можливо, ти погодишся мені допомогти, якщо ти все одно вже тут?

-А на що хоч заклались?

-На пляшку хмільного.

   Мені стає так смішно, що аж щелепи зводить. Я навіть присідаю, закриваюся обличчя руками.

-Та що смішного? - не розуміє Влад, але сміється зі мною.

-Ви наче якісь хлопчаки… Я ж думала, ти зараз назвеш щось таке… вагоме. Виходить, я маю вдавати твою дівчину через пляшку хмільного?

-Але я ж поділюся! - поважно заявляє Влад, ще більше підіймаючи мені настрій.

-Припини, прошу. Хочеш я придбаю тобі пива?

-Ви, дівчата, зовсім не розумієте значущість парі, - невдоволено бубонить він, але навіть при цьому виглядає мило.

-Ти правий, - киваю, трохи заспокоївшись. - Гаразд, можеш мене як завгодно представити, але руки не розпускати. Я лише трохи з вами посиджу - і піду.

  Влад задоволено киває, а я вже уявляю себе дівчиною цього привабливого чоловіка. Треба ж вжитись в роль!