Читати книгу - "Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
― Що? — обличчя витягується.
Лише через кілька хвилин розумію, що він має на увазі.
― Ні… Ні! — різко хитаю головою. — Я нічого такого. Я… ― затинаюсь
В голові паморочиться. Язик починає заплітатись. Думки знову стають в'ялими, незв'язними. Адреналін привів їх до ладу лише на кілька хвилин. Мене дійсно зараз можна прийняти за п'яну.
― То куди тебе?
Видихаю:
― Додому...
Додому, у ліжко... В безпеку...
― А де дім? -- уже крізь сонний туман долітає глухе.
А й звісно, де? Незнайомець навряд чи знає мою адресу.
Наморщую лоба. Намагаюсь згадати. Через хвилину розумію, що й сама її пам’ятаю слабко. Слова крутяться в голові, але зв’язати їх до купи неймовірно важко.
— Вулиця… Мака… рів… Макаренка… двадцять три…
― Що? Яка вулиця? Макаренка? Макарівська?
Уже крізь сон намагаюсь виправити:
― Макар… Макар... івська, — шепочу, крізь позіхання. Але вже й сама не чую своїх слів. Знов невиховано позіхаю. Навіть долонею рота не затуляю. Лише втикаюсь новому у пухнастий комір курточки. І солодко засинаю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя хороша дівчинка, Ліля Ваніль», після закриття браузера.
