Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

— Мабуть, це найдивовижніша оповідь з усіх, що мені доводилося чути, — зрештою промовив Тіквік.

— Ось це мене й насторожує! — похмуро зауважив Нікабрик. — У цій історії мені не подобається абсолютно все: від першого слова до останнього! Мені, наприклад, страшенно не до вподоби, що серед людей досі ходять про нас чутки — бач, які пам’ятливі! Що менше про нас знають, то спокійніше нам живеться! А няня?! Ох, уже мені ті няні: ну, просто біда з ними! І що мені особливо не подобається в нянях, так це їхній довгий язик! Я як розумію? Коли вже тебе не питають, то й мовчи собі в хустинку! А вони — так і силкуються, так і вичікують нагоди вибовкати все, що їм відомо. А відомо їм, на жаль, багато чого, що мені, до речі, теж не подобається. Але годі про няню — краще поговорімо про доктора, про якого насправді й говорити нічого! Зрадник, і цим усе сказано. Мені навіть слухати про нього було гидко! Ненавиджу зрадників! Навіть більше, ніж людей! — Тут він кинув виразний погляд у бік Каспіана. — Добром все це не обійдеться, згадайте моє слово!

— А про це вже нехай судять ті, кому видніше! — втрутився Трюфеліно. — Тобто ми, борсуки. Ви, гноми, змінюєтеся майже так само швидко, як і люди, тому вам так само, як і людям, властиво забувати про минуле. А я звір і, більш того — борсук, а борсуки змінюються повільно, живуть вони так само, як жили їхні пращури; подій у них мало і тому пам’ять — ох, яка довга! І ось що скажу вам я, борсук: зустріч із Каспіаном обіцяє нам удачу! Каспіан — законний король Нарнії, а ми — її споконвічні жителі; вважатимемо, що король саме повернувся до свого народу! Ви, гноми, може, й не пам’ятаєте, а от я пам’ятаю, що тихо-мирно в Нарнії було лише тоді, коли Нарнією правили діти Адама на чолі з Пітером.

— Ох, і хитрий же ти лис, тобто борсук! І все-то воно складно, все-то воно добре… Та тільки не хочеш же ти, щоб ми своїми руками передали людям те, що вони не змогли завоювати силою? — обурився Тіквік.

— А от і ні! — заперечив Трюфеліно. — Землі Нарнії споконвіку наші. Кому, як не мені, знати про це! Але правити ними може і повинна людина, і тільки людина. Ану, згадайте, хіба не людину обрав королем Аслан?

— Ги-ги! — не те щоб розсміявся, а радше промовив Нікабрик.

— Хіба можна вірити в такі вигадки! — розвів руками Тіквік.

— І зовсім це не вигадки! — образився Борсук. — Ви просто ніяк не хочете зрозуміти, що у звірів пам’ять куди довша від вашої і якщо звірі говорять, що, мовляв, був такий замок Кейр-Паравель, а в ньому жили четверо синів і дочок людських і серед них Великий король Пітер і правили вони Нарнією по честі і справедливості, то так воно і було — звірі не дуритимуть! Ось чому я так само свято вірю в Пітера, як і в самого Аслана.

— Саме так! — єхидно докинув Тіквік. — Ти піди знайди нам ще когось, хто б у наші часи вірив в Аслана.

— О, будь ласка, — промовив Каспіан, — я вірю. І якщо раніше я ще сумнівався, то тепер усі сумніви відпали. І скажу чому, приховувати не стану: якщо в компанії людей завести розмову про Аслана, то, у кращому разі, вас піднімуть на сміх…

— Ось-ось, — уперше підтримав Каспіана Нікабрик.

— Але ті самі люди, що розсміялися б, почувши про Аслана, покотилися б з реготу, якби комусь заманулося всерйоз розмірковувати про гномів або розумних звірів.

— Ну, це вже обурливо! — не витримав Нікабрик.

— Не сперечаюся, — погодився Каспіан, — проте я теж сумнівався в тому, що ви існуєте, але я тут і розмовляю з вами. Виявилося, що казки про вас — не казки, а чистісінька правда! Так кому ж я повинен вірити: няні й наставнику чи тим, хто вважає вас пустими вигадками? Я вірю няні й наставнику. Бо вони вірять в Аслана.

— Чудово сказано, ваше величносте! — вигукнув Трюфеліно. — Ось вам моя лапа! Я радий, що ви з нами і за нас. Хай живе наша Нарнія! Хай живе король Каспіан!

— Шарабан-барабан-шалабан-балабан! — закипаючи, мов чайник, напустився на Трюфеліно Нікабрик. — Який ти ниткий, борсуче, за всіх розписуватися! Ти, борсуче, хочеш — ображайся, хочеш — ні, але мене від твоїх слів просто верне. І що ти все торочиш: «Ваше величносте, ваша величносте»?! Що це таке? Особисто я ніякого короля Каспіана не знаю і знати не хочу! Може, Великий король Пітер і був людиною, але він був зовсім іншою людиною, а не клятим заморцем, як цей. — Він кивнув у бік Каспіана. — Я його наскрізь бачу: він, мабуть, і на звірів полював, та не від голоду, а заради забави! Зізнавайся, чи так?

— Полював, — зізнався Каспіан. — Але то були дикі звірі…

— А це все одно, шарабан-барабан! — тріумфуючи проголосив Нікабрик.

— А от і ні, от і не все одно! — заперечив Трюфеліно. — Ти ж і сам добре знаєш, що, на жаль, звірі в Нарнії нині не ті, що були раніше… Нині це такі самі безсловесні й дурні створіння, як, скажімо, в Остраханстві або в Заморії. Вони куди більше відрізняються від нас, аніж гноми-напівкровки від чистокровних гномів…

Пропускати такий камінчик у свій город Нікабрик, зрозуміло, не збирався, і вони ще довго-довго сперечалися, то повертаючись до суті розмови, то ухиляючись від неї, але вирішальне слово в результаті лишилося за Тіквіком. Таким чином, Каспіан, по-перше, залишився в печері й уже не боявся за своє життя, по-друге, більшістю голосів його визнали законним королем Нарнії й, нарешті, по-третє, саме так його вирішили називати всім іншим, щойно він оклигається. Під іншими малися на увазі такі самі бідні вигнанці, як наші двоє гномів і борсук.

Розділ 6

Вигнанці

Для Каспіана настали щасливі дні. Погожим літнім ранком, доки на моріжку ще не висохла роса, обидва гноми, борсук і Каспіан залишили печеру й під покривом тінистого лісу вирушили в дорогу до високої сідловини, що проглядала поміж двома гірськими вершинами. Непримітною стежиною вони піднялися в гори і вийшли на залитий сонцем південний схил. Перед ними далеко внизу розстилалися зелені долини Древляндії, володіння короля Наїна.

— У першу чергу навідаймось до трьох Сонь, — мовив Тіквік.

По моріжку мандрівники з’їхали схилом