Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

Проте в той момент її це не цікавило.

— Перебірливий, — повторила вона, немов пробуючи на смак. — Не впевнена, що можу погодитися з вашим вибором слів. Перебирати означає мати упередження проти чогось, прагнути до винятковості. Та хіба ж можна дозволити собі прагнути до винятковості там, де, навпаки, йдеться про те, щоби щось вкладати? Хоч їжу, хоч думки?

— Гадаю, так, — відповів торговець. — Адже ви сама це щойно сказали.

— Я сказала, що ми маємо вдумливо обирати те, що читаємо чи їмо. Та я не говорила про винятковість. Скажіть, що, на вашу думку, станеться з людиною, яка їсть лише солодощі?

— Мені це добре відомо, — відказав той. — У моєї своячки час від часу трапляються розлади травлення саме з цієї причини.

— От бачите, це тому, що вона аж надто перебірлива. Щоб залишатися здоровим, тіло потребує багато різної їжі. А розуму потрібні багато різних ідей, щоб залишатися гострим. Хіба не правда? А отже, якби я читала лише ті нісенітні любовні романи, якими, на вашу думку, мають обмежуватися мої амбіції, мій розум відчував би ту ж нудоту, що й шлунок вашої своячки. Тож я гадаю, що ваша метафора дуже влучна. Ви розумна людина, пане Артмирн.

На обличчі торговця знову з’явилася посмішка.

— Звісно, — зауважила вона, не всміхаючись у відповідь, — коли з тобою розмовляють зверхньо, це шкодить як розуму, так і шлунку. Тому дуже мило з вашого боку, що ви доповнили свою блискучу метафору ще й таким переконливим наочним прикладом. Ви з усіма відвідувачами так розмовляєте?

— Ваша Світлосте… гадаю, ви сповзаєте в сарказм.

— Кумедно. А я гадала, ніби щодуху мчу до нього та ще й щосили волаю.

Він почервонів і підвівся.

— Піду допоможу дружині.

І спішно вийшов.

Шаллан відкинулася на спинку крісла й усвідомила, що сердиться на себе, бо дозволила своєму роздратуванню вихлюпнутися назовні. Саме від цього її й застерігали гувернантки. Молода жінка повинна ретельніше підбирати слова й думати, що говорить. Нестриманий язик її батька вже й так здобув їхньому дому прикру репутацію. Невже вона прагне її укріпити?

Заспокоївшись, Шаллан насолоджувалася теплом і милувалася танком вогнекузьок, аж доки торговець із дружиною не повернулися, несучи кілька стосів книжок. Чоловік знов опустився в крісло, а жінка, підтягнувши для себе стільця, поклала томи на підлогу, а тоді по одному показувала їх, поки той говорив.

— Що стосується історії, то тут у нас є два варіанти, — проказав торговець, і з його голосу кудись зникли як зверхність, так і дружелюбність. — Ось Ренкальт, «Часи і їхнє проминання» — однотомник, що містить огляд історії Рошару після Ієрократії.

Жінка підняла вгору червоний том у крамній палітурці.

— Я говорив дружині, що ви, ймовірно, будете ображені, якщо запропонувати вам таку поверхову працю, але вона наполягала.

— Дякую, — сказала Шаллан, — я не ображена, проте мені й справді потрібно щось ґрунтовніше.

— Тоді, можливо, вам стане в пригоді «Етернатіс», — мовив він, а жінка підняла блакитно-сірий чотиритомник. — Це філософська праця, у якій розглядається той самий період, та акцент робиться винятково на взаємовідносинах п’яти воринських королівств. Як бачите, це вичерпне дослідження.

Кожен із чотирьох томів був товстим. П’ять воринських королівств? Вона завжди вважала, що їх існує лише чотири: Джа Кевед, Алеткар, Харбрант і Натанатан. Об’єднані спільністю релігії, вони були вірними союзниками впродовж багатьох років після Ренегатства. Яке ж королівство було п’ятим?

Ці томи заінтригували її.

— Я беру їх.

— Чудово, — відказав продавець, і в його очах знову проглянула дещиця колишнього блиску. — Що стосується перелічених вами філософських робіт, то в нас немає нічого за авторством Юстари. Є по одній праці Плаціні й Маналіне, але обидві вони являють собою збірки уривків із найвідоміших їхніх творів. Мені читали книгу Плаціні — вона досить глибокодумна.

Шаллан кивнула.

— Що ж до Ґабратіна, — вів далі торговець, — то в нас знайшлося чотири різні томи. Ну й ну, але ж і плідним він був! А, і ще є одна книга Шауки-дочки-Гасвета, — його дружина здійняла тоненький зелений томик. — Мушу зізнатися, мені ніколи не читали жодної з її робіт. Я й гадки не мав, що серед шинів трапляються варті уваги філософи.

Шаллан глянула на чотири книги Ґабратіна. Вона й близько не уявляла собі, яка з них була їй потрібна, тож вирішила залишити це питання осторонь, вказавши на дві збірки, згадані першими, і єдиний наявний томик Шауки-дочки-Гасвета. Філософ з далекого Шиновару, де люди жили в багнюці й поклонялися камінню. Чоловік, який майже шість років тому вбив батька Джасни, спричинивши війну проти паршенді в Натанатані, був шином. Убивця в білому — ось як його називали.

— Я беру ось ці три, — сказала Шаллан, — і чотиритомник з історії.

— Чудово! — повторив продавець. — За гуртову покупку я зроблю вам хорошу знижку. Скажімо, десять смарагдових броамів?

Шаллан ледь не задихнулася. Смарагдовий броам був сферою найбільшої цінності й дорівнював тисячі діамантових скалок. Тож десять таких сфер складали суму в кілька разів більшу, ніж вартість її подорожі до Харбранта!

Вона відкрила портфель і зазирнула в свій гаманець. Там залишалося близько восьми смарагдових броамів. Очевидно, їй доведеться взяти менше книг, але які ж потрібніші?

Раптом двері з грюкотом відчинилися. Шаллан аж підстрибнула від несподіванки й здивувалася, побачивши, що там стоїть схвильований Ялб, тримаючи в руці шапку. Він кинувся до її крісла й опустився на одне коліно. Вона була аж надто приголомшена, щоби щось сказати. Чому він такий стурбований?

— Ваша Світлосте, — проказав він, схиливши голову, — мій хазяїн просить вас повернутися. Він обміркував вашу пропозицію. Щиро кажучи, ми можемо пристати на вашу ціну.

Шаллан відкрила було рота, проте оніміла від здивування.

Ялб глянув на торговця.

— Ваша Світлосте, не купуйте в цього чоловіка. Він брехун і шахрай. Мій хазяїн продасть вам набагато кращі книги за вигіднішою ціною.

— Це ще що таке? — насилу видобув Артмирн, підводячись. — Як ти смієш! Хто твій хазяїн?

— Бармест, — Ялб не збирався здаватися.

— То цей пацюк посилає помічника в мою крамницю, щоби переманити мого покупця? Нечувано!

— Вона спочатку прийшла до нас! — гнув своє Ялб.

Шаллан нарешті оговталася від здивування. «Прародителю бур! Та він справжній актор».

— У вас був шанс, — сказала