Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

І я з новою силою розумію - це все парність, вона проклятуща.

Ніякого кохання насправді не існує. Не існувало. І не буде. 

Здається я так кричала подумки, що принц-консорт почув і відслонив завісу. Подивився на мене уважно і похитав головою. Співчутливо.

- А, це ви адептко Тян. Цікаво, що вас так вразило? Що моя королева обрала мене, а не якогось зачуханого Темного Володаря?

- Сам ти зачухане блохасте... то я не про вас, пане професоре. Вибір її величності очевидний.

Ха. Бо тато дістався мамусі, а як не він, королеві явно було все одно, хто.

Я трохи повеселішала, хоча звістка про те, що кохання - лише вигадка для наївних дівчаток, все ж мене дуже підкосило.

Але в наших взаєминах із паном ректором це відкриття пояснювало все.

- Адептко, ви мене чуєте? - прогримів владний  голос принца-консорта, неперевершеного менестреля і професора Трояндової Академії. А ще - найспритнішого крадія всесвіту й околиць. 

Хоча тато завжди казав, що Фон перший просто тому, що дехто з крадіжками уже зав’язав. 

От що ще від мене треба цьому принцу?

- В дійсності все було не так, як насправді, адептко Тян, якщо ви розумієте, про що я.

- Не розумію, пане професоре. Але хочу спитати…

- Про те, чи ваша пара вас кохатиме по-справжньому?

- Куди вона, тобто він, дінеться, пане професоре. Он вас же кохають. Чому б і мене не покохати? Я просто хотіла спитати, чи мій автомат з віршеплетіння  дійсний?

- Дійсний, адептко. І на знак вибачення за те, що мимоволі змінив ваші уявлення про кохання, дозвольте вас попередити. 

- Про те, що наступний семестр я можу не розраховувати відбутися одним сонетом?

- Про те, що до наступного семестру ще треба дожити, адептко. Ну знаєте, як воно у живих буває? Дихаєш, кров тече по судинах, думаєш про всяке життєве - поїсти б, пару зустріти. У такому от акцепті треба б дожити.

-  Життя бентежне - філософськи відповіла я.

Наступний семестр, ха. Шість днів - то може все, що в мене залишилося. Думати про кохання? Нащо, як його не існує…

- Адептко, ви мене чуєте?

- Чую, пане професоре. Важко не почути, коли найкращий менестрель королівства щось каже. У вас голос гарно поставлений. Вас з останньої парти чути, навіть коли ви шепочете.

- От і прекрасно. Тоді слухайте уважно. Це важливо. Я щось дивне вловлюю в атмосфері. Не думки навіть, а щось таке крихітне, такі, знаєте,  сплески магії - наче ваші жабкойни. Кожен сам по собі нічого не вартий, хоч злий і рішучий. Але їх ціли рій. І він росте. 

- Он воно як. - мляво відповіла я.

- Тільки без паніки, адептко. Всіх не перекусають. Я захищатиму її величність. Пан ректор - адептів і адепток. Кожен з них ще і свою пару. Але ви все одно стережіться. Щось дивне коїться. Я такого ще ніколи не бачив. І бал скасувати не можна. А воно тут причаїлося, в залі, по кутках і на перекриттях. 

Я прислухалась до своїх відчуттів і з розумінням кивнула. 

- Дякую, я стерегтимусь, пане професоре, принце.

Він велично кивнув і кудись перемістився.

Я тільки вирішила, що пора перевдягатися на бал, як на мене з розгону налетіла прекрасна Фіолента. І замість вибачень зміряла мене ненависним поглядом.

- А, це ви адептко Тян. - процідила вона крізь зуби. - Вас мені й треба. У мене опитування для модної колонки Вісника. Ви в якому кольорі будете?  Ми хочемо всіх розмістити послідовно , щоб був красивий перехід від білого до всіх відтінків. У вас рожевий, зелений чи блакитний? Чи може помаранчевий або жовтий?

Очі адептки хижо блиснули. 

- У мене білий. - з притиском проказала Фіолента. - Як і в адепта Валеріана. Тільки спробуйте прийти з ним в однаковому.

- Не хвилюйтеся, адептко Фіоленто. У мене - жодний з відтінків білого. Ні в кого не буде сукні такого кольору, як моя. Так і запишіть для своєї колонки у Віснику.  Бо у мене ідеальний стиль. От як буває ідеальний слух або грамотність. Або не буває. Причому частіше не буває.

Щоки адептки Фіоленти вкрилися буряковими плямами.

- Ваші натяки… Ви пожалкуєте…

- Які ще натяки, адептко? Я прямо кажу - у мене ідеальний і неперевершений смак і стиль. І ще я знаю, що зараз наймодніше.  Що вас так здивувало або засмутило?

- Нічого, адептко Тян. - Фіолента помітно напружилася, але стримувала лють досить вдало. - Тоді ваше місце навпроти мене. І якнайдалі, щоб був гарний контраст.

- Як скажете.

- І перший танець у мене з адептом Валеріаном.

- Серйозно? - я розкрила новенький бальний блокнот з єдиним записом на першій сторінці.

-Який дивний збіг. І у мене записаний перший танець із цим адептом. І третій. І шостий.  А понад три танці не можна. Це компрометує чесну дівчину і може змусити адепта до шлюбу. Хоча Валеріан, тобто цей адепт, наполягав і на дев’ятому. І на дванадцятому.

-Он воно як! - скрикнула адептка Фіолента і помарширувала на вихід. 

Коли пізніше я вийшла в хол, вахтерка Марія знову була без рук і очей. А її голова стояла перед нею на столику.  І бурмотіла розклад свята . 

Те, що називалося танці в клюбі було другим пунктом після поздоровлень від королеви й вручення похвальних листів.

Оскільки мені вони не світили, я вирішила, що матиму більше часу на те, щоб причепуритися.

І не прогадала.

Настійливе дзижчання того, на що звернув увагу принц-консорт, трохи посилилось і уже нагадувало віддалені звуки церковного органу, коли я  - прекрасна й таємнича в чорній сукні й родовому намисті з ясних перлів, входила до головного залу академії.

Адептка Фіолента винюхує, якого кольору буде бальна сукня Тян. І з ким у неї перший танець.

- Ото проблеми в людей - думає наша дівчина.