Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій 📚 - Українською

Читати книгу - "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"

287
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій" автора Володимир В'ятрович. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 93
Перейти на сторінку:
акцій.

Стримувальна політика ОУН не завжди знаходила підтримку. Зокрема, у звіті українського підпілля зазначено: «В таких умовинах тяжко провадити тактичну лінію на протипольському відтинку, а це головне наслідком її зламання на терені Волині й шовіністичного наставлення польської поліції, якій все сниться імперіялістична Польща і яка не хоче бачити зросту сили українського народу на ЗУЗ, та хиба могла б бути переконана реальним аргументом п’ястука». Звітодавець стверджує існування певної «тактичної лінії» щодо поляків принаймні в Галичині, і навіть визнає, що її не вдалося дотриматися на Волині. Це є додатковим доказом того, що антипольські акції на Волині мали неконтрольований характер.

У звіті польського підпілля за літо 1943 р. теж відзначено як важливий факт, «що території, які вважали найбільше опанованими Бандерою, не виказують сигналів виступів проти поляків (Бережани, Перемишляни, Сколівщина, Дрогобиччина, Яворівщина)». Попри труднощі, лінію, спрямовану на залагодження конфлікту в Галичині й стримування «третього непотрібного» фронту протягом 1943 р., тут загалом удалося реалізувати.

Відносно спокійніші польсько-українські відносини в Галичині створювали передумови для налагодження контактів між підпільними рухами двох народів. У серпні-жовтні 1943 р. у Львові (цього разу з польської ініціативи) було відновлено переговорний процес. Його учасниками з українського боку стали представники Проводу ОУН М. Степаняк, о. І. Гриньох та Є. Врецьона, з польського — уповноважені комендантом Збройних сил краю, підпорядкованих лондонському еміграційному уряду.

Залагодити польсько-український конфлікт не вдалося. Зі свідчень одного з керівників польського підпілля на західноукраїнських землях та учасника цих переговорів А. Островського дізнаємося, що польська сторона, ідучи на переговори восени 1943 р., ставила собі такі завдання: «розвідка і диверсія в ОУН; спроба таким чином припинити вбивства польського населення, припинити братовбивчу боротьбу, що йде на руку лише німцям; у разі домовленості відкриття спільного, антинімецького фронту». Спроба конструктивного розв’язання конфлікту була далеко не основною метою: першочерговим завданням вважали використання переговорів для боротьби з іншою переговорною стороною.

Взаємна недовіра не могла не вплинути на перебіг переговорів, які знову завершилися нічим і не зупинили обопільну підготовку до можливого перетворення протистояння на масовий збройний конфлікт. Обидві сторони проводили акції одна проти одної, які оцінювали як превентивні дії.

У звіті польського Міністерства внутрішніх справ для уряду в Лондоні зазначено, що у вересні-жовтні активізувалися антипольські дії українського підпілля. Найбільш небезпечними землями були названі Бережанщина, Підгаєччина, Рогатинщина, прикордонні з Волиню галицькі території, а також гірські райони поблизу Станіславова й Стрия.

Продовжували свої акції й польські підпільники. У ніч із 20 на 21 жовтня невідомі польські формування напали на українські села Сіде, Блажів, Гуменець на Самбірщині. Тоді ж, восени 1943 р., українське підпілля силами боївок СБ атакувало на Мостищині й Равщині важливі польські осередки, розташовані в лісничівках, гаївках та польських колоніях. Метою цих операцій було передусім здобуття контролю над лісами — можливою базою для розвитку власних або ворожих сил. За підрахунками польського підпілля, до жовтня 1943 р. від рук українців у Галичині загинуло 563 поляки.

Загалом у 1943 р. у Галичині керівники обох підпільних рухів, уважно спостерігаючи за змінами на фронтах і творенням нової міжнародної ситуації, спрямували основні зусилля на розбудову власних збройних загонів, їхньої матеріальної та інформаційної інфраструктури. Відповідно як українські, так і польські документи фіксують порівняно незначну кількість актів взаємного терору, переважно проти активістів (учителів, священиків, відомих громадських діячів) та учасників підпілля.

Апогей збройного протистояння (1944 р.)

На Холмщині, де українські позиції були відносно слабкими, не підкріпленими збройно, війна в перші місяці 1944 р. вилилася в масове знищення українських сіл, які поляки сприймали як можливу оперативну базу для розвитку українського руху.

Напади на українські села на Холмщині тривали від самого початку 1944 р. У березні 1944 р. польське підпілля провело масштабну антиукраїнську операцію, що увійшла в історію під назвою «Грубешівська революція». Її ініціатором був комендант Грубешівської АК Мар’ян Голембйовський — згодом один із найпалкіших прихильників польсько-української співпраці, учасник переговорів з УПА.

Протягом 10—11 березня польські підрозділи атакували села Андріївка, Березів, Бересть, Верешин, Ласків, Маличі, Малків, Модринь, Мягке, Ріплин, Сагринь, Стрижівець, Теребінець, Теребінь, Турковичі, Шиховичі, повністю або частково спаливши їх. Документи українського підпілля подають різні дані про загиблих. Польський наступ не обмежився цими днями й тривав протягом кількох наступних тижнів. У документі під назвою «Спис знищення сіл польськими бандами на Грубешівщині» вказано, що за період із 10 березня до 5 квітня було розгромлено 36 українських сіл і замордовано 875 осіб. В огляді подій у березні-квітні 1944 р. зазначено, що під час польських березневих акцій «вбито близько 2000 українських селян, причому найбільше жінок і дітей».

Учасник подій, поручник АК С. Ксьонжек (Вирва) так згадував про весняну акцію 1944 р.: «Наше військо було дуже добре узброєне й випосажене. Доводили ним самі офіцери передвоєнні. Мета наша була спалити та знищити все по Буг і Солокію, щоби не було знаку й сліду...»І справді, як свідчать численні протоколи, створені після цих кривавих подій, гинули не лише озброєні учасники самооборони, а й жінки, діти та літні люди, які не чинили спротиву.

Очевидно, метою польських операцій було не поголовне винищення українців, а створення таких умов, щоб вони якомога швидше залишили певні території. Для цього спалювали цілі села й іноді скоювали показово жорстокі вбивства. Учасниками злочинів проти українського населення були як вояки польського підпілля, так і цивільні поляки.

Антиукраїнські акції весни 1944 р. на Холмщині мали не випадковий, а плановий характер. Вони були складовою операції польського підпілля та спроб заблокувати поширення впливу ОУН й УПА. Щоб зірвати ці наміри й надати допомогу цивільному населенню, на Холмщину були скеровані відділи УПА з Галичини та Волині. Тут розгорнули діяльність сотні воєнної округи «Буг»; з Волині прийшов курінь Остріжського, з воєнної округи «Лисоня» — сотня «Сіроманці».

Поява повстанських відділів вилилася в розгортання справжніх фронтових боїв із польськими підпільниками й швидко переломила ситуацію на користь українців. У звіті з Холмщини за початок квітня 1944 р. підпільники ОУН указували, що українські повстанці «знищили понад 16 польських сіл і кольоній, де вбито около 1000 польського населення». Тож українська відповідь на польські дії була не менш жорсткою, ніж Грубешівська революція.

У зону активних бойових дій на Холмщину протягом квітня-травня відправляли нові відділи УПА, унаслідок чого загальна кількість повстанців тут зросла до 11 сотень. Така велика концентрація військ дозволила командуванню УПА розгорнути їх у широкий фронт, відтісняючи поляків далі на захід. «По акції відділів УПА, — читаємо в повстанському звіті

1 ... 49 50 51 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Від Рейсхтагу до Іводзіми. У полум'ї війни. Україна та Українці у Другій світовій"