Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

468
0
01.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хазяїн Чортового млина" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 82
Перейти на сторінку:
Розділ 24

Пригощала господиня галушками з гречаного борошна, щедро приправленими салом, затовченим з часником. А окремо у великому полумиску біліла сметана.

«І коли впоралася? — подумав Остап, розрізаючи галушку навпіл і щедро присмачуючи сметаною. — Вночі не спала, чи що? Чи поки що ми ходили козака рятувати? Як тільки здогадалася, що гість буде? Ох, ці баби. Іноді, як горохом об стінку, нічого путнього не доб'єшся, а іноді ніби чорт їм ворожить — усе наперед вгадають. Ти ще не встиг подумати, а вони вже зробили».

— Батьку, мамо… — підвівся Нестор. — Дозвольте мені вас так називати?

— Та називай, чого вже там, — кивнув Остап.

— Дякую. Я не ходитиму навколо тину, скажу просто. Люба мені ваша донька. І я Марічці до серця припав. Охоче ​​просив би її згоди на шлюб, та вона поки що не хоче. Але й життя без неї не миле. Тому, прошу: благословіть на спільне життя на віру. А щойно доля Андрія остаточно визначиться, життям клянуся, що поведу Марічку до церкви.

— А ну встань… — подивився Остап на дочку. Та, трохи збліднувши, швидко схопилася. — Що, мати, скажеш? Благословимо? Начебто добра пара?

— Благословимо. Чому ж не благословити? — швидко закивала Одарка. — Раз кохання поміж ними. Скільки ж можна бідолашній на самоті маятися?

— Ну, коли так… То благословляю. Живіть у мирі та любові, діти… — Остап теж піднявся і перехрестив спершу Нестора, потім Марічку.

Одарка тим часом метнулася в кут, зняла зі стіни образ Богородиці та піднесла «молодим». Ті перехрестилися та поцілували ікону по черзі.

— От і славно, — розплакалася молодиця. — Будьте щасливі, діти.

— Обмити б, — потер Остап долоні. — Не щодня доньку видаємо. Чекай ще коли ці вертихвістки підростуть… — кивнув на Віру та Дарину, молодших дочок. Дівчата пирснули сміхом і притулилися одна до одної, ховаючи зарум’янілі щоки.

— Чому ні? — поступливо кивнула господиня, відійшла до поставця, і незабаром повернулася, несучи штоф із товстого зеленого скла і чотири мідні чарки.

— Ще одну чарку неси, — звелів Остап. — Хай Тарас за щастя сестри пригубить. Не малий уже.

Тепер настала черга хлопця опускати голову, щоб не було видно, як запалали вуха, від задоволення, що його назвали дорослим.

Розлили, випили.

— Батьку, а нехай Марічка про упиря розповість, — попросила наймолодша.

— Врятуй Господь, — перехрестилася Одарка. — От ще надумала. Таке жахіття за столом слухати.

— Ну, тату… — не вгамовувалась Даринка. Добре знаючи, що батько душі в ній не чує і завжди готовий побалувати. — Це ж так цікаво.

— А й справді, — знизав плечима Остап, наповнюючи чарки вдруге. — Байка, як байка. Нехай розповість. Я й сам охоче послухаю.

— Ой, та нічого там розповідати, — спробувала ухилитися Марічка, але дружній хор дитячих голосів не дав їй такої можливості.

— Гаразд, гаразд… Розкажу… Просто все так швидко сталося, що я й злякатися до ладу не встигла. Упир сунув морду у вікно — а Нестор його шаблею. Вжух…

— А який він, упир? — Перебила Віра.

— Ну… Великий… волохатий, як ведмідь… Тільки паща тонша і довша. Як у гусака. Пазурі на лапах довгі. Що мої пальці. І очі жаром палахкотять, як вуглини.

— Жах який! — знову перехрестилася Одарка, спершу подивившись на ікони, а потім, крадькома, глипнувши на вікно.

— Ну, от… Як Нестор його рубонув по морді, упир відскочив, а потім у двері ломитися став. Сила страшенна. Уся хата двиготіла, як він у двері бився. Дошку одну зламав. А як сунув лапу всередину, щоб запір відсунути, Нестор знову його шаблею полоснув. Пальці так і посипалися на долівку... Почвара завила дурним голосом, але не відступилася, продовжувала пертися до хати. Тоді Нестор зарядив пістоль нарубаними срібними монетами та й вистрілив у нього. Промахнувся лише трішки, у плече влучив… Але й цього вистачило — упир втік.

— У плече… — промимрив Остап. Потім підвівся і підійшов до вішалки. Взяв у руки шапку і дістав із-за відвороту недавню знахідку. Повернувся до столу та поклав обрубок талера на стіл. — Ось такою картеччю стріляв?

Нестор придивився і невпевнено знизав плечима.

— Схоже… Але монети однакові. Як вгадати — моя чи ні. А де ти це знайшов?

— Та так… Випадково підвернулася, — задумливо промовив Комар. — Гм… Не бери в голову. У вас з Марічкою на найближчий час і так турбот повен рот. І теє, давай, підемо, таки покуримо нарешті… А то вже в носі свербить.

— Ой, а у мене ж Красуля від учорашнього дня недоєна стоїть! — сплеснула руками Марічка. — Треба на хутір сходити.

— Таки треба, — погодився Остап. — Тільки навіщо пішки? Тарасе, запрягай чалого в сани. Відвезеш сестру.

— А можна й нам покататися? — одразу підскочила до отця Віра. — Ну, будь ласка.

— Чому ні? — знизав плечима Остап. — Можете й матір прихопити. Хоч відпочину од вас.

— Я своє на санях тридцять років тому відкаталася, — махнула на чоловіка Одарка. — Не до розваг, є чим зайнятися.

— Чи варто хлопця ганяти? — обізвався Нестор. — Я сам з'їжджу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 49 50 51 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан» жанру - 💙 Історичний роман:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"