Читати книгу - "Буря Мечів"

Чоловік, моргнувши, потягнувся по золото, але завагався й відсмикнув руку.

— Ну, не знаю. На золотому драконі, якщо доведеться вшиватися, я не поїду. Та й у голод його не з’їси.

— Можете собі й наш ялик забирати,— сказала дівчина.— І пливіть на ньому вгору чи вниз за течією — як схочете.

— Дайте-но я кусну те ваше золото,— чоловік, забравши золотий у неї з долоні, попробував його на зуб.— Гм. Наче справжнє. Три дракони і ялик?

— Та це чистий грабунок, дівко,— приязно мовив Джеймі.

— Ще мені потрібні харчі,— сказала Брієнна до господаря, ігноруючи Джеймі.— Все, чим можете поділитися.

— Є трохи вівсяників,— чоловік згріб інші два дракони в неї з долоні й потрусив їх у кулаці, всміхнувшись на їхній дзвін.— А, і ще копчена риба, але за неї доведеться приплатити срібняк. І за нічліг у ліжку теж. Ви ж захочете лишитися на ніч.

— Ні,— заперечила Брієнна.

— Жінко,— нахмурився господар,— не хотів би я їхати поночі незнайомою місцевістю на конях, яких ви зовсім не знаєте. Бо точно загрузнете у трясовині чи коняка ногу поламає.

— Місяць сьогодні світитиме ясно,— сказала Брієнна.— Дорогу я знайду без проблем.

Господар поміркував.

— Ну, якщо не маєте срібняка, може, якісь мідяки знайдете за постіль і покривало, щоб зігрітися. Я не розкидаюся пожильцями, якщо ви розумієте, про що я.

— Справедлива пропозиція,— мовив сер Клеос.

— І покривала випрані, ага. Моя жінка випрала, перш ніж пішла у справах. І вошей немає, слово даю,— господар, усміхаючись, знову побрязкав монетами.

Сера Клеоса вельми спокушала така перспектива.

— Ніч у ліжку піде нам усім на користь, міледі,— мовив він до Брієнни.— Відпочивши, ми завтра зможемо рухатися швидше,— він глянув на кузена, шукаючи підтримки.

— Ні, брате, дівка має рацію. Нам треба виконати обіцянку, а попереду ще багато льє. Слід їхати далі.

— Але ж,— мовив Клеос,— ти ж сам казав...

— Тоді казав...— («Коли думав, що заїзд порожній»).— А тепер у мене черево набите, тож прогулянка під місяцем йому не завадить,— Джеймі посміхнувся до дівчини.— Якщо ви не збираєтеся перекинути мене через спину отого возовика, як мішок борошна, то комусь уже час подбати про ці кайдани. Важкувато їхати верхи з закутими ногами.

Брієнна, глянувши на ланцюг, нахмурилася. Не-хазяїн заїзду потер підборіддя.

— Отам позаду стайні є кузня.

— Показуйте,— сказала Брієнна.

— Так,— підхопив Джеймі,— і що швидше, то краще. Бо тут, як на мій смак, лайна щось забагато. Не хочу вступити,— він кинув на дівчину гострий погляд, міркуючи: стане їй клепки вичитати підтекст чи ні.

Він сподівався, що Брієнна розіб’є йому кайдани й на зап’ястках, але її підозріливість нікуди не поділася. Ланцюг на ногах вона розрізала посередині, приставивши до нього зубило й ударивши з півдюжини разів по ньому ковальським молотом. Та коли Джеймі запропонував їй розрізати й ланцюг на руках, вона його проігнорувала.

— За шість миль звідси, якщо їхати вниз за течією, побачите спалене село,— розповідав господар, допомагаючи сідлати коней і вантажити пожитки. Цього разу свої поради він давав Брієнні.— Там дорога розбігається надвоє. Якщо поїдете на південь, там буде мурована вежка сера Ворена. Сер Ворен поїхав на війну й загинув, тож я не знаю, кому вона тепер належить, але краще триматися від неї подалі. Вам ліпше їхати через ліс, на південний схід.

— Так і зробимо,— відгукнулася дівчина.— Дякую вам.

«Взагалі-то він од тебе золото отримав»,— подумав Джеймі, але не сказав уголос. Йому набридло вже, як його ігнорує ця бридка корова.

Собі вона взяла возовика, а верхову кобилу віддала серу Клеосу. Як і попереджали, Джеймі дістався одноокий мерин, тож можна було забути про ідею добре приострожити коня й лишити дівку пилюку ковтати.

Провести гостей господар вийшов разом з хлопцем. Чоловік, побажавши їм щастя на прощання, запросив повертатися за кращих часів, а от хлопець стояв мовчки, тримаючи арбалет під пахвою.

— Візьми собі ліпше спис чи обушок,— порадив йому Джеймі,— прислужаться краще.

Хлопець недовірливо втупився в нього. «От тобі й дружня порада». Знизавши плечима, Джеймі розвернув коня й поїхав, не озираючись.

Сер Клеос, виїжджаючи, безперестанку буркотів, досі жалкуючи за периною. Рушили на схід, уздовж підсвіченого місяцем берега ріки. Тут Червоний Зубець був дуже широкий, але мілкий, а мулисті береги поросли очеретом. Кінь Джеймі спокійно тягнувся вперед, от тільки бідолашна стара шкапа повсякчас норовила звернути туди, куди дивилося її єдине зряче око. Приємно було знову їхати верхи. Джеймі не сидів на коні відтоді, як лучники Роба Старка в Лопотючому лісі застрелили під ним дестрієра.

Нарешті доїхали до спаленого села, і перед ними постав вибір між двома дорогами, жодна з яких не обіцяла нічого доброго: вузькі колії, глибоко прорізані селянськими возами, які тягали зерно до річки. Один рукав відігнувся на південний схід, гублячись серед дерев, які виднілися оддалік, а другий, пряміший і кам’янистий, націлився на південь. Брієнна швидко оглянула обидві дороги, а тоді рвучко розвернула коня до південної. Джеймі був приємно здивований: він би й сам учинив так.

— Але ж хазяїн заїзду застерігав нас проти цієї дороги,— повстав сер Клеос.

— Ніякий він не хазяїн,— дівчина некрасиво згорбилась у сідлі, але сиділа впевнено.— Чоловік цей щось занадто цікавився, куди ми прямуємо, а ці ліси... такі місця сумнозвісні зграями беззаконників. Може, він підштовхував нас у пастку.

— Мудра дівка,— посміхнувся Джеймі до кузена.— У нашого господаря, підозрюю, на тій дорозі приятелі ховаються. Ті самі, які лишили в стайні отой незабутній аромат.

— Може, і про ріку він збрехав, щоб пересадити нас на коней,— сказала дівчина,— але я ризикувати не могла. І на рубіновому броді, і на перехрестях будуть солдати.

«Що ж, вона, може, й потворна, але не зовсім уже дурна». Джеймі подарував їй скупу усмішку.

Червонувате світло з верхніх вікон мурованої вежки стало застережним сигналом ще здалеку, тож Брієнна повела загін у лани. Тільки коли тверджа лишилася далеко позаду, вони повернулися назад на дорогу.

Минула половина ночі, перш ніж дівчина вирішила, що вже безпечно зупинятися. На той час усі троє вже дрімали в сідлах. Прихисток собі знайшли в дубово-ясеновому гайку, поряд з млявим струмком. Розпалити багаття дівчина не дозволила, тож повечеряли опівночі черствими вівсяниками і