Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Вовче прокляття, Марія Власова 📚 - Українською

Читати книгу - "Вовче прокляття, Марія Власова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вовче прокляття" автора Марія Власова. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 310
Перейти на сторінку:

Хлопець  нічого не відповідає, винувато опускає голову.

– Ти взагалі впевнений, що, відіславши її якомога далі від себе, так буде краще? – Діма стурбовано дивиться на мене, але в його очах читається насмішка. – Ти вже поводишся неадекватно, а минуло не більше ніж година, як ти бачив її востаннє.

– Я цілком адекватний, – гарчу крізь зуби, повертаюся і йду далі лісом.

– Так, це по тобі це видно! – висловлюється саркастично наш зазвичай тихий художник.

– Усе гаразд. Я цілком можу втримати звіра в собі, якби це було не так, не був би альфою.

– А хто говорить про звіра? Ти навіть у людській подобі поводишся неадекватно, кидаєшся на нас як... розлючений рогоносець? – продовжив цей самогубець у звинувачувальному тоні.

– Що ти сказав?! – різко повертаюся до нього і хапаю за плече.

– Вона всього лише посміхнулася, скільки тобі повторювати?! Всього-на-всього посміхнулася за столом! Не збирався я до неї підкочувати! З тобою це ж чисте самогубство! І взагалі, поводився б ти не як мудак, вона б і на тебе дивилася нормально! – Діма відмахнувся, і я його відпустив.

Бачив би він, як вона на мене "нормально" дивилася, тут ніякої витримки не вистачить, навіть у мене. Добре я її відразу з неба на землю опустив, а то чого доброго, закохалася б у мене ця недоумкувата, не знаю, щоб я тоді робив.

– Ні вже, нехай краще ненавидить, – бурмочу собі під ніс.

– Та ти б їй однаково не сподобався, навіть якби поводився не як повний мудак, – поблажливо протягнув Іван, ідучи поруч. Наче мене хвилює його думка, дістав, чесне слово!

– Чому це? Кай наш не такий уже й поганий, щоправда, командувати любить і нудний як клоп, – Кирило явно знову наривається. Як їм усім не набридає обговорювати моє особисте життя, а?

– Як клоп? А як це? – зацікавився Діма.

– Ну, в сенсі весь час на нерви діє, то не роби, то не говори, то не чіпай. З ним же померти можна запросто, від нотацій.

– Ні, в цьому плані вони з Ринкою схожі, ця теж кого завгодно дістане своєю турботою й опікою, – Іван замовк на якийсь час, поки всі мовчки підіймалися за мною в гору. – А взагалі, сестра в мене добра. Обожнює жаліти всіх підряд. Ось і тебе вона теж би полюбила, як мінімум із жалю.

– «Із жалю»? – повторюю закінчення його фрази та повертаюся до цього самогубці. – Якої ще жалості?!

– Такої, ти зараз маєш дуже жалюгідний вигляд. А Ринка з дитинства тягла в дім усіляких котиків і цуценят із перебитими лапками. Думаю, коли вона дізнається про зв'язування, то одразу ж зарахує тебе до цих мерзенних створінь, – більше стримуватися не можу, даю цьому гаду в щелепу, відправляючи в найближче дерево.

– Кай, ну перестань! – кричить Діма, поки я ще й ще раз хочу вдарити ідіота, який посмів сказати таке, доки він не перестане мерзенно сміятися.

 Вона мені не потрібна, ця чортова дівчина, усе, що я хочу – це вбити її, але поки що не можу цього зробити. Мені залишається тільки сподіватися, що до того моменту, як я побачу цю дівку знову, це зв'язування ослабне.

– Чого смієшся? – гарчу, даючи йому ногою в живіт.

– Ти хоч уявляєш, який жалюгідний з боку? – він усміхається, витираючи кров із носа. – Кай, ти ж весь цей час рухався за нею, територія Рената починається за тією горою.

– Брате, відпусти його, – Кирило поклав руку на моє плече, і я відпускаю Івана.

Важко дихаю, повертаюся до пагорба і розумію, що він має рацію, я ледь сам не порушив закон щодо чужої території, ледь сам не розв'язав війну. І все через кого? Через якусь товстуху з мерзенним характером?! Як я вплутався у все це, і що мені робити далі? Адже я навіть не думав про те, що рухаюся за нею, тіло саме визначило потрібний напрямок. Хто взагалі придумав це безглузде зв'язування?!

{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 49 50 51 ... 310
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вовче прокляття, Марія Власова"